Мені дуже не просто про це говорити, ще складніше усвідомлювати, що винна я сама, і більше звинувачувати мені нема кого. На мій величезний жаль, я нічого не змогла змінити, і навіть наступні роки у величезній вдячності та любові до чоловіка, нічого не змінили і не допомогли затягтися та зажити ранам його душі та серця.
Зовсім недавно я розлучилася. Мені 50 років, у мене двоє дорослих дітей із колишнім чоловіком, і як мені здавалося до останнього часу дуже щасливе життя, мабуть, так я думала одна, а чоловік усі ці роки мучився, і забути нічого не зміг, хоч і пробачив.
Справа вся в тому, що я, будучи молоденькою 20-річною дівчиною, пішла працювати, ми з чоловіком тоді лише відсвяткували весілля та розпочали наше сімейне життя. І ось на роботі я зустріла його, мого начальника.
Не писатиму всього бруду, скажу коротко, що зрадила, зраджувала і брехала чоловікові протягом трьох тижнів, а потім все розкрилося. Дружина коханця (так, він виявився одруженим), влаштувала скандал і зробила все, щоб зганьбити нас на все підприємство. Й так щоб про все дізнався мій чоловік.
З коханцем я усі стосунки обірвала, зрозуміла все, що накоїла, але від мене вже нічого не залежало. Чоловік дізнався, і не став скандалити, просто мовчки зібрав речі і пішов.
Я намагалася з чоловіком побачитися, хотіла поговорити та вибачитися за все, але чоловік зробив усе, щоб я більше не з’явилася в його житті, вся рідня і всі друзі просто стали стіною і не дали до нього навіть підійти. Не було ні скандалів, ні закидів, мені просто дали зрозуміти, що я остання людина і до нього не пустять.
Я здалася. Я перестала їсти і навіть просто жити. Я лягла і не могла встати, на нервовому ґрунті стали з’являтися різні болячки і незабаром я потрапила у тяжкому стані до лікарні.
Лікування було важким та довгим, організм не боровся. Якоїсь миті приїхав чоловік, і з того моменту ми почали все спочатку.
Тяжко і болісно відновлювали наші стосунки. Ні про яку довіру та почуття з боку чоловіка не могло бути й мови.
Я все робила сама, все для нього, жила дихала щохвилини і секунду віддавала йому. За кілька років він пом’якшав і став йти до мене на зустріч, потім і зовсім був другий медовий місяць, пізніше як мені здавалося, наше життя налагодилося, і у нас з’явилися двійнята – син і дочка.
Усі наступні роки жили дружною родиною. Так, звичайно, моя зрада не пройшла для нас безвісти, але мені здавалося, що я робила все, щоб згладити для чоловіка наслідки свого гріха.
І ось діти вже дорослі мають своє життя, свої сім’ї. Якось чоловік прийшов додому з роботи і сказав, що нам треба розійтися, я вивела його на відверту розмову, і він сказав, що пробачив, але забути так і не зміг.
Я для нього так і залишилася чужою, що нічого з цим він зробити не зміг, що й досі не вірить мені і завжди бачив і бачить зі мною іншого та навіть інших. Жодні розмови з чоловіком не допомогли.
Ми розлучилися, тихо та мирно, а діти були в шоці. Ми як змогли, пояснили їм все, приховавши головне.
І ось тепер я сама, і чоловік живе один. Як я не намагалася, як не намагалася, а виправити нічого не змогла, тепер же розплачуюся, і шкодую, дуже шкодую про все.