Я працював персональним водієм з 5:00 до 21:00 вечора. Поїсти приготувати дружина не мала часу, бо з донькою нічого не встигає, прибрати теж.
Почалися розбіжності, оскільки колишня дружина вирішила продовжувати свою «кар’єру» в інституті за копійки, а для цього треба було повертатися зі своєї окремої двокімнатної квартири до її мами. Я запропонував приватний дитячий садок чи няню, якщо вже так тягне працювати.
Усе апріорі відкидалося. Після великої сварки з цього приводу прийшов у 2019 році під Новий рік у порожню квартиру в тишу з іграшками (дочці 2 роки було). Поки мене не було, вона з батьками навіть дитяче ліжечко вивезли.
Зрозумів, що нічого не вирішую і вже балансую на межі розлучення. Подав на розлучення.
Після розлучення та трьох років шлюбу довелося починати знову зі орендованої квартири, поки колишня дружина поїхала до Лондона стажуватися на накопичені мої, її й мамині гроші.
Втомилася вона, виявляється. З донькою бачитись вони з її мамою не давали щоразу з різних причин.
Натомість зараз, у 2024 році, вона каже про причини, через які я з ними не спілкуюсь. На зустрічах для оформлення дозволу для виїзду за кордон вона завжди говорить тільки про себе та власні «успіхи» на роботі викладача в нашому університеті. Щоліта щороку.
Я через півроку одружився з простою сільською дівчиною і одружений вже 5 років із повноцінною сім’єю, а ось колишня викладає в інтернет колись зроблені мною її фотографії з дворічною дочкою п’ятирічної давності.
Ні з ким із них не спілкуюся, окрім вимушеного оформлення документів. Залишайте минуле у минулому.
У розлученні є дві сторони, що виграла і програла, це просто досвід і всесвіт зводить нас з потрібними людьми.