Я працювала вчителем у молодших класах, зарплата невелика, а навантаження величезне. Діти тільки прийшли до першого класу, ще не звикли, всі з різними характерами.
Втомлювалася сильно і тому дуже зраділа, коли моя колишня однокласниця Віка, з якою навіть дружили, запропонувала мені у себе роботу няні. У садочок доньку вона не хотіла віддавати, але й роботу не могла кинути, і ми обидві вирішили, що нам пощастило, адже не чужі люди.
Вона сказала, що боялася довірити дитину чужій людині. А в мене ще й досвід роботи з дітьми, а я була задоволена, що зарплата набагато перевищує мою вчительську ставку та й спілкуватися легше зі знайомою людиною.
З Сонею ми порозумілися відразу, дівчинка спокійна і слухняна, а я робила все так, як говорили батьки. Нічого від себе не додавала. Не завжди була згодна з таким вихованням, але мені яка справа, їм видніше.
Через деякий час Віка почала робити мені все більше зауважень, не стільки з якогось приводу, як їй просто подобалося бути господинею, командувати, розпоряджатися прислугою. Адже вона мене найняла на роботу, а значить, вирішила, що саме так треба поводитися.
Потім я змушена була працювати довше вечорами, якщо вони з чоловіком з якоїсь причини затримувалися. Спочатку вона мені трохи доплачувала за це, але одного разу я мала поїхати з Вікіною свекрухою на дачу, на цілий тиждень, щоб Соня побула на природі.
За дівчинкою дивилася і відповідала за неї я, бо сказала її бабуся: «Для цього тебе наймали». Після повернення я завела розмову з Вікою про доплату, але вона сказала, що я безкоштовно відпочила у них на дачі і користувалася всім.
Але такий відпочинок я не планувала і ми домовлялися, що я стежитиму за Сонею лише вдень, поки вони на роботі, але вийшло навпаки. У Вікі я пропрацювала менше року, хоча з дівчинкою мені розлучатися не хотілося, але Віка мене звільнила.
І я дуже шкодую, що пішла працювати до неї. Нині повернулася назад до школи.
Олена нарешті вклала Іванка спати. Малий, втомлений своїм п’ятим днем народження, заснув миттєво, міцно стискаючи…
— Мамо, мамо, а коли ти нам з Оленкою братика подаруєш? — щебетала над вухом…
Коли Наталя Петрівна набирала номер районної опіки, її пальці тремтіли й ковзали по екрану смартфона.…
Маргарита заповзято терла щіткою підлокітник старого дивана, намагаючись вивести невидиму пляму. Вона завжди хапалася за…
Вдихаючи на повні груди солоне, настояне на степових травах повітря, Денис стояв на дерев’яному ґанку…
Усе почалося з поїздки до свекрухи в гості. Спершу Марія не надала цьому жодного значення:…