Двадцять років тому, коли постало питання про успадкування житла, ми домовилися, що трикімнатна квартира наших батьків (центр міста, багатоповерхівка з ліфтом) дістанеться їй

Мені вже 61 рік. Сестра на чотири роки старша. Двадцять років тому, коли постало питання про успадкування житла, ми домовилися, що трикімнатна квартира наших батьків (центр міста, багатоповерхівка з ліфтом) дістанеться їй. У неї донька збирається виходити заміж та чоловікові до роботи близько.

Ми домовилися, що я буду піклуватися про нашу бабусю і успадкую її двокімнатну квартиру в будинку повоєнної споруди. Так і вийшло.

Сестра видала заміж доньку і няньчила онука. Я поховав бабусю і потихеньку приводив її квартиру до пуття.

Фактично зробив капітальний ремонт із заміною комунікацій у всьому стояку. Опалення автономне автоматичне, водопідігрів теж, стабілізована напруга, побутова техніка якщо не преміум-класу, то просто хороша. Живи та радій.

Років сім тому познайомився я з жінкою з райцентру та й переїхав до неї. Через кілька місяців приїхала до нас у гості моя сестра з чоловіком.

Вони попросилися пожити у моїй квартирі. Донька, мовляв, знову чекає дитину.

Нехай вони вчотирьох живуть у трикімнатній, а вони поживуть поки що в мене. А там дачу продадуть, гараж, одну з машин та куплять собі квартиру.

Я погодився. Вони переїхали. Я ж прожив у своєї коханої скільки зміг, і ось півтора року тому ми розлучилися. Повернувся до себе.

Сестра з чоловіком у мене обжилися і з’їжджати не хочуть. Та й не можуть.

Чоловікові її вже майже 70 років, хворіє. До того ж у доньки і без них тісно.

Дачу з машиною та гараж так ніхто і не купив, та й ціни нині такі, що на квартиру не вистачить. Сестра запитала, чи я не погоджуся пожити на дачі?

Будиночок невеликий, зате кам’яний. Машину мені дадуть, щоби їздив. Гараж теж у моєму розпорядженні.

Що на це даси? На самоті мені не звикати, з машинами проблем немає, родичів ціную. Став жити на дачі.

Тільки це не життя, а боротьба за існування. Будиночок — бетонна будка 12 квадратних метрів із піччю-буржуйкою та водою з колодязя.

Туалет на вулиці. Митися їжджу до себе (або вже до сестри) на квартиру. Якщо старовинні “Жигулі” заведуться.

До магазину ходжу через усе селище, та й що це за магазин? Крамниця для місцевих пияк.

Як бути далі, незрозуміло. Виставити сестру не можу, це недобре. Та й куди?

Дочка її змінила чоловіка, і тепер вони думають завести ще одну дитину, вже третю. Жити на цій дачі, латати стару машину сил уже немає.

Так усе набридло. Зняти б собі пристойне житло, так нема на що. Що робити не знаю.