— Я завтра маму привезу, так складаються обставини, вона від нас стомилася, — Олег зателефонував уже ввечері, й повністю сплутав усі плани Олени.
Він майже завжди так робив, вважав, що його троє дітей, тепер уже дорослих, — це виправдання.
І сестра повинна увійти в його становище, адже вона живе одна й не така зайнята, як Олег.
Рано-вранці задзвонив телефон:
— Привіт, спустися, ми скоро під’їдемо, а то я на роботу спізнююся. У мами торба не важка, я до тебе не підніматимуся.
Ось так завжди. Олег везунчик, первісток, мамин улюбленець. Мамина копія.
Коли Олег вирішив одружитися, він привів Юлю до їхньої великої квартири.
Потім у них зʼявився Артем, а замість однієї довгоочікуваної дівчинки — дві доньки-двійняшки Марина й Риточка.
А Олена — зовсім неждана радість, навіть несподівана.
І схоже навіть і не радість зовсім.
Олена ще в дитинстві випадково почула, як мама комусь по телефону розповідала, як вона з Оленкою влипла й їй тоді вже не було куди подітися.
Пізно, лікарі позбавлятися не радили.
Олегові тоді було дев’ятнадцять, а маму всі сприймали за його старшу сестру. Матуся приголомшливо виглядала, а Олена своєю появою у родині усе їй зіпсувала.
І мамині плани, і її фігуру, і здоров’я, загалом — усе.
Мама звала її Колючка. Так, так склалося випадково, а потім усі звикли.
Мама тоді так і сказала, коли обмовилася, точніше її слова недочули.
Вкотре вона якійсь подрузі розповідала, що Олежик її копія, а от Олена — донька Миколи, вся в батька, вилита Колючка!
— Колючка? — перепитала подруга, і мама при цих словах розсміялася:
— Колю-ю-ючка? А й справді, ти прямо в точку сказала, мій Олежик завжди ласкавий, матуся-матусенька, а Олена як скаже мені — мамо! І дивиться, дивиться, а погляд такий колючий, ясно, що не дочекаєшся від неї ласки, така вже, вся в батька…
Олена визирнула у вікно — вже?
Їй здалося, що машина під’їхала, але ні, здалося.
У дитинстві вона теж маму завжди чекала, біля вікна сиділа, і чекала, чекала. Тато її Оленкою звав, розчісував її пишне волосся, казки на ніч читав.
І Олені так хотілося, щоб і мама її так називала.
Але тепер вона була вже не просто Олена, а ще й Колючка.
Колючка, яка зіпсувала матусі життя, і продовжувала її псувати, перебуваючи поруч.
Тому, коли Олена закінчила школу, вона поїхала вчитися до іншого міста. Адже в їхній, хоч і великій квартирі, жили мама, тато, Олег із Юлею та їхні діти — Артем, Маринка й Ритуля.
Їхати було страшно, Олена їх усіх дуже любила, і навіть не могла уявити, як вона буде одна в чужому місті.
Вона й сказала їм це, щоб перевірити реакцію:
— До речі, я збираюся вступати до медичного, це моя мрія. Так, в іншому місті.
Усі тут же замовкли, а потім мама мило посміхнулася:
— Ну що ж, Олено, гарний вибір. Ти розумна дівчинка, в тебе вийде! Та й в Олежки з Юлею нарешті буде своя кімната, а то вони хоч і в найбільшій живуть, і Артем у нас із татом спить, але вони все одно з дівчатками! Їдь із Богом!
Олена тоді спалахнула від її слів, серце завмерло, й одразу аж у грудях похололо — МАМА РАДА!
Радіє, що Олена їде, а якщо кажуть — ти розумна дівчинка, то насправді це означає, що вона дурепа.
Вона нікому не потрібна!
Олена вступила одразу, таким великим було її бажання виїхати. Та й стати лікаркою їй, якщо чесно, й справді захотілося.
Жила в гуртожитку, подорослішала, закінчила й повернулася. А вдома все по-старому.
Ні, не по-старому. За цей час не стало улюбленої бабусі — татової, а потім і тата.
От і живе тепер Олена в бабусиній однокімнатній квартирці, слава Богу, нікому не заважає.
Брат Олег у неї дуже добрий, але базікало, то матуся-матусенька, а потім вона з його дітьми-підлітками посвариться трохи, всяке ж буває. А Олег не знає, на чий бік стати, мама ж одразу до Олени проситься пожити.
Телефон знову задзвонив, Олена так задумалася, що аж здригнулася. Схопила телефон — пропустила!
— Оленко, ну ти де?
— Біжу, Олеже!
Мама важко виходила з машини, Олег її підтримував, але Олені, як медику, дуже не сподобалося, як вона виглядає.
Звісно, вік, але…
Олег спіймав погляд сестри:
— У мами щось голова зранку закрутилася, ну вона й осіла, так, мамо? Але м’яко впала, одягнена вже була, в пальто, в шапці, та все нормально, тільки на ногу боляче наступити. Ось сумка, ну все, я помчав!
Олег поїхав, Олена з мамою ледве дійшла до ліфта.
Вдома вклала її, обличчя бліде, здалося, що нога ступнею вивернута всередину. Ні, тільки не це!
— Ти йди, Олено, на роботу, я вночі спала погано, відпочину, посплю й усе мине, — погляд у мами, як завжди, такий, що й хочеться обійняти, але…
— Мамо, я тобі на тумбочку чай поставила й булочки. Ти спи, а потім мені зателефонуй, якщо що — я раніше постараюся, — Олена побігла на роботу, а серце не на місці.
З обіду стала мамі телефонувати, але телефон її недоступний — може, розрядився?
За кілька годин нерви не витримали, от же ж підсунув Олег!
Мама впала, а він потягнув її через усе місто, адже знає, що Олена теж працює. Одна справа, коли з мамою все гаразд.
Тоді вона в Олени тишею (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) насолоджується, виспиться, телевізор дивиться або з подругами по телефону спілкується.
Але цього разу все пішло шкереберть!
Поки їхала з клініки, Олена постійно набирала мамин номер, але він мовчав. Олегові немає сенсу телефонувати, він далеко, Олена раніше добереться.
Увірвалася до квартири, зайшла до кімнати й злякалася. Чи то спить, чи то?..
Риси обличчя загострилися, ніколи не думала, що з мамою може щось трапитися. Олена, звісно, пізня дитина, але мамі всього лише за сімдесят.
От тато був набагато старший за маму… та що за думки — Олена підійшла, тихенько присіла й взяла руку мами у свою.
Рука безвільна, холодна, але пульс є, порахувала — майже норма. Видно, спить так дивно, треба б швидку викликати.
— Ех, матусю, як же мені тебе завжди не вистачало, — прошепотіла Олена, — Мріяла ось так взяти тебе за руку, і щоб ти мене обійняла, розпитала про все.
І ось тепер тримаю тебе за руку й плачу, втратити боюся. А сказати, що люблю тебе, не могла ніколи, адже ти всю свою любов Олежику віддала.
Він хороший, мамо, з ним легко, а я ось така… Колючка, — сльози текли по щоках, Олена вперше ось так із мамою сиділа, з такою несподівано маленькою й беззахисною, що клубок у горлі — а раптом мами не стане?
— Оленко, — раптом прошелестів тихо мамин голос і вона привідкрила очі,
– Пробач, я все чула, Господи, а я завжди думала, що (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) ти нас із батьком соромишся. Що ми такі старі, та в твоїх подруг бабусі й дідусі такі.
Як же ж то дурно!
Я якось обійняти тебе спробувала, а ти руку мою смикнула, ну думаю, підросте — зрозуміє.
А потім ти поїхала, Олено, Оленочко, Оленко моя. От же ж як буває, — і Ніна Василівна, тримаючись за руку доньки, потихеньку підвелася.
— Мамо, як нога?
— Та ніби все гаразд, — Ніна Василівна так і тримала руку доньки. На секунду раптом їм обом стало незручно. Але тут же обидві розсміялися й обійнялися.
— Я в тебе тиждень поживу, та й додому, Олежик мені в кімнаті ремонт робить, ти ж знаєш, він хоч і базікало, але дбайливий! — Ніна Василівна порожевіла від сну.
— Як же ти мене налякала, матусю! — Олена надивитися не могла на маму, наче невидима перешкода між ними раптом зникла.
— Зате дивишся тепер на мене як тепло! — мама несподівано наблизила руку дочки й поцілувала.
Олена від несподіванки аж заплакала.
Опустилася на килимок перед диваном і поклала голову мамі на коліна, а мама гладила її по волоссю й примовляла:
— От же ж як, Оленко, от же ж як. А мені здавалося, ти втекти від мене хочеш, а ти… Ну, тепер усе буде по-іншому в нас, усе добре буде…
Розкаяння, прощення, ніжність – усе змішалося в міцних обіймах двох найближчих людей.
“Люблю я тебе, донечко моя…” – прозвучало над головою Олени, яка, мов маленька дитина, притулилася до материнських колін і зігрівала їх теплими сльозами…
І в цьому простому, але такому довгоочікуваному зізнанні було все – і біль минулих непорозумінь, і надія на нове, сповнене тепла й любові майбутнє.
Серце матері й доньки нарешті забилося в унісон.
