Мене звати Андрій, і моя історія почалася після того, як мій шлюб розвалився. Моя колишня дружина, Олена, знову зустріла своє перше кохання, і наші шляхи розійшлися.
Це був важкий період у моєму житті, але я намагався зібрати себе докупи й рухатися далі. Через деякий час я познайомився з жінкою на ім’я Ганна. Вона була молодшою за мене на дванадцять років, теж пройшла через розлучення і виховувала десятирічну дочку.
З самого початку наші стосунки були наповнені теплом і розумінням. Ганна була цікавою і чарівною, хоча мене трохи насторожило те, що вона сама розповіла мені про свої минулі стосунки.
Чоловіки в її житті не затримувалися надовго, і я почав думати, чи не є це ознакою того, що вона важка людина у спілкуванні. Її чоловік також пішов від неї, і я не міг не задуматися, чи є в цьому якась причина.
Ганна не мала багато подруг. Вона спілкувалася лише з сусідкою та однокласницею, яка була хрещеною матір’ю її дочки. Вона здавалася мені трохи відлюдькуватою, і я вирішив, що це, ймовірно, наслідок розчарування в житті, яке вона пережила після розлучення.
Але, незважаючи на всі сумніви, Ганна мені подобалася. Я не шкодував грошей ні на неї, ні на її доньку. Зробив у їхній квартирі ремонт, купив новий одяг, забезпечив усім необхідним. Але замість вдячності чи радості я побачив лише байдужість. Вони прийняли мої подарунки, ніби це було щось само собою зрозуміле, і я не відчув щирості в їхніх очах.
Після розлучення я переїхав до своїх батьків, і незабаром вирішив оселитися з Ганною, щоб не залишати батьків надовго. Ми почали жити разом, але бюджет у нас залишився окремим.
Ганна витрачала гроші тільки на свою дочку, а я покривав усі інші витрати. Мені це не здавалося проблемою, я був задоволений тим, що міг забезпечити їх, адже мав хорошу роботу і заробляв непогано. Раніше я відкладав гроші на покупку власної квартири, щоб остаточно з’їхати від батьків, але тепер усе йшло на нашу так звану родину.
З часом наші стосунки стали більш серйозними, і я запропонував Ганні побратися. Я мріяв про те, щоб разом побудувати будинок, створити справжню сім’ю. Але її відповідь мене шокувала.
— Андрію, я вже була заміжня, і мені там не сподобалося. Я більше не хочу заміж, — сказала вона твердо.
Ці слова стали для мене несподіванкою. Я ніколи раніше не зустрічав жінку, яка не хотіла б заміж. Це поставило мене в глухий кут. Я сподівався, що з часом вона змінить свою думку, але, здається, Ганна була рішуче налаштована. А коли я завів мову про можливість спільної дитини, вона навіть слухати не хотіла.
— Я не хочу починати все спочатку: безсонні ночі, памперси. Та й доньці моїй це навряд чи сподобається, — додала вона.
Я просто отетерів від такої відповіді. Мені стало зрозуміло, що, можливо, саме через це від неї й пішли інші чоловіки. Але чи дійсно це так? Чи, можливо, я помиляюся?
Я не хотів бути тимчасовим чоловіком і гаманцем. Я мріяв про справжню сім’ю, про взаємність у стосунках, про дітей, які наповнять наше життя новими фарбами. Але Ганна, здається, була не зацікавлена в такому майбутньому. Вона вже мала свій досвід, і він не залишив у неї бажання знову випробувати себе в ролі дружини й матері.
Я не знав, як реагувати на це. Я почав відчувати, що наші стосунки стають для мене пасткою. З одного боку, я все ще любив Ганну, а з іншого — не міг змиритися з тим, що вона не хотіла поділити зі мною своє життя повністю.
Мене охоплювало відчуття невизначеності й сумніву. Я вперше зіткнувся з жінкою, яка не хотіла заміж, і це змушувало мене сумніватися в майбутньому наших стосунків.
Зараз я стою перед важким вибором. Чи варто залишатися з Ганною, знаючи, що вона не готова до того, що я пропоную? Чи, можливо, краще припинити ці стосунки, поки не стало занадто пізно?
Я не знаю, як правильно вчинити, але одне зрозуміло — я більше не можу бути просто тимчасовим чоловіком і гаманцем. Я хочу справжньої любові, взаємності й сімейного тепла, але чи зможу я знайти це з Ганною? Час покаже.
