Головний той, хто має гроші. Так сказав мені нещодавно чоловік та крапка.
Більше обговорювати це питання він не має наміру. Раніше я теж працювала, і проблема грошей не підіймалася.
Чоловік віддавав мені всі гроші, і я свої відкладала всі. Претензій від нього не було.
За час поки я чекала дитину, я часто погано почувалася, часто лежала в лікарні і делегувала йому грошові справи. Нині я в декреті і хочемо другу дитину.
— Ось диви, дорогенька моя, раніше ти була без дитини та витрачалася на шопінг, сукну, манікюр та спортивну залу. Зараз ти сидиш з дитиною? Нащо воно тобі треба? Своїм манікюром будеш хизуватися перед мамами на дитячому майданчику?
— Ти що не розумієш, що я жінка? Цей манікюр потрібен для мене особисто. Сходити до майстра, попити кави та поговорити, це окремий ритуал. Ми з моєю манікурницею спілкуємося вже 6 років, я її постійний клієнт, скучила з нею.
— Я тебе не розумію, думай краще про дитину, нам з тобою ще другу планувати.
— Поки ми з тобою сплануємо другу дитину, я буду схожа не на жінку, а на опудало!!!
Але тепер я сумніваюся. Справа в тому, що мого доходу зараз немає, окрім дитячих виплат.
А чоловік — єдиний годувальник. Його підвищили, але гроші він мені віддавати відмовляється, мотивує тим, що мені нічого не треба, бо я сиджу вдома, і тепер хоче, щоб так було завжди.
На їжу та на дитину він мені видає 10 тисяч кишенькових, і все. Чоловік каже, що й дитячі виплати не для мене, а для дитини.
А я мушу як жити? Це сім’я чи ні? Я що заручниця?
Ці 10 тисяч кишенькових – це курям на сміх. Одна заправка машини коштує 1500 тисячі на тиждень. Мені принизливо щоразу просити його компенсувати бензин.
Позиція чоловіка така, що чоловік повинен виділяти гроші на все необхідне — продукти, комунальні платежі, побутову хімію, на дитину. Якісь серйозні покупки повинні здійснюватися тільки зі схвалення чоловіка, і він сам має виділити гроші.
Якщо чоловік віддає дружині всі гроші, то нібито перестає бути господарем та головою у стосунках. Він перетворюється на жалюгідного підкаблучника, який підпорядковується жінці. Безглузда дурниця!
Я ніколи не купувала собі десяту сумку чи дорогі чоботи. Я не марнотратка чи шопоголічка, але зараз почуваюся приниженою та ошуканою.
Ми так не домовлялися перед весіллям. Мені завжди подобалося господарювати, планувати витрати, накопичувати на відпустку.
Ніколи мені нічого чоловік не висловлював. У мене на все вистачало і на гарну їжу, і на одяг, і на ресторан, і на відпустку.
Я сама регулювала, де підекономити, але й десь могла додати більш якісний товар.
Що не так?
Але він каже, що так зараз заведено в суспільстві? Правда? Поясніть мені, будь ласка, як бути?
