У сім’ї мого чоловіка дуже поблажливо ставляться до його сестри. Шкодують Віру: рано зʼявилася дитинка, кохана людина (стосунків вони не оформили) пішла з життя. Залюблюють і Віру, і її доньку.
Дитина у Віри зʼявилася у 18 років, батькові дитини було стільки ж, до 19 він не дожив. Якщо судити з розповідей свекрухи, у Віри була депресія, тому вона кинула навчання і сиділа вдома, не працювала. Віру та її доньку утримували свекри. Депресія розтягнулася на довгих 6 років. Потім вона все таки влаштувалася на роботу незадовго до того, як її донька пішла до школи.
Зараз Вірі 31 рік. Заміжня вона так і не була, особистого життя нуль, тому чіпляється до мене і чоловіка. Працює Віра офіціанткою, зарплата не найбільша, її дочка на утриманні в бабусі й дідуся. Живуть вони разом (свекруха, свекор, Віра, дочка).
Готувати Віра не вміє, банально труси собі випрати не може, цим займається її мати. Дочка сестри вся в неї. Одного разу вони з донькою жили в нас місяць, коли свекри робили ремонт. Ми з чоловіком, коли гості забралися геть, знайшли під ліжком брудну смердючу спідню білизну. Чоловік одразу хотів викинути, а я фото зробила, відправила сестричці з коментарем, що вона дещо забула. Віра відповіла, що це не її труси, а доньчині.
У нас із чоловіком є син, навчається у 2 класі. Син навчається середньо. У нього тільки високі бали з фізкультури, з усіх інших предметів середні. Він грає у футбол, любить конструктори й аніме. Він добрий, хороший хлопчик. Звичайна дитина. Не всім бути відмінниками. Дочка Віри теж по рівню знань близька до середнього рівня, але їй можна, так каже свекруха. Дочка Віри росте без тата, зʼявилася вона у мами рано, тому їй усе можна пробачити. А наш син, знову на думку свекрухи, зобов’язаний відмінно вчитися.
Роки 2 тому свекри купили квартиру. Частину грошей, мільйон, брали в кредит. Не в іпотеку, а в кредит. Вони купили квартиру, оформили її на внучку. Чоловікові було сказано, що це якась компенсація за спадщину її тата. Тато не пожив, нічого нажити не встиг, тому вони вирішили забезпечити внучку нерухомістю.
Донедавна кредит вони платили без проблем. Але місяці 2 тому свекра звільнили, на пенсію спровадили, він запив. З’явилися в них проблеми з кредитом. Свекруха сказала, що з Віри попиту немає, зарплата в неї невелика. Зате мого чоловіка хотіли зобов’язати допомагати з виплатою кредиту. Це не для чужих людей, а для рідної племінниці. А в нас із чоловіком, вибачте, у самих іпотека і дитина. Зайвих грошей немає, а якби й були, то ми самі знайшли б їм застосування.
Дійшло до того, що свекри нацьковують онуку, щоб вона ставила моєму чоловікові запитання: чому дядько не допомагає мамі, бабусі й дідусю; чому дядько хоче, щоб бабуся й дідусь залишилися без машини (свекри говорили, що готові її продати в разі тотального безгрошів’я). При цьому Віру ніхто не смикає, адже їй і так погано в житті довелося.
Як мене дратують батьки і сестра чоловіка – словами не передати. До нашого сина в них тільки вимоги. Свекруха взагалі каже, що 7 з української літератури в онука вчительки української мови та літератури (якою вона являється) – це велика ганьба. А аналогічні оцінки в онуки – привід, щоб пожаліти дівчинку.
Якби чоловік потурав своїй рідні, то не було б у мене чоловіка. Так часом прикро за нього. Він ніби другий сорт для батьків. Віра те, Віра се, Вірі погано, ох, Віра одна… А чоловікові, як і нашому синові, тільки докори дістаються. Про Віру вони кажуть, що якби батько онуки був живий, то жила б донька їх зараз як у Христа за пазухою. А ми з чоловіком, у їхніх очах, невдахи. Іпотеку платимо, дурні, Вірі не співчуваємо, ідіоти.
Взагалі не спілкувалася б ні зі свекрами, ні з їх любою донькою, але характер не той. І в чоловіка теж не виходить на них забити і про них забути. А я дуже цього хотіла б. Нічого не чути про святу Віру та її бідну доньку – напевно, радість.
