Сашко, що повернувся додому пізно вночі, не застав дружину. Його зустріла мати.
Хміль разом злетів з Олександра — позбутися дружини та дітей він зовсім не хотів, а життя з батьками навіть побоювався! Там ніякої волі точно не буде… Сашко знав, як його мати вміє наполягати на своєму!
Перші роки спільного життя Тетяни та Олександра цілком можна було назвати щасливими. Одружилися вони по коханні, і все складалося так вдало, що й за розрахунком не так у кожного вийде! Так, сміючись, казала Таня.
Справді, далеко не у будь-якої молодої сім’ї все так ідеально складається. Гаразд – самі молоді надихатися один на одного не можуть, це зрозуміло, але й батьки з обох боків вибір своїх дітей повністю схвалювали, обіцяли допомогу в усьому.
Головним етапом цієї допомоги стало те, що батьки нареченого надали їм житло, тобто подарували молодим помешкання бабусі, залишену у спадок.
Незабаром після весілля Таня навіть сказала мамі, наче й жартома, але й серйозно:
— Ти знаєш, мамо, іноді мені навіть соромно перед людьми за такий добробут! Адже у всіх якісь неприємності, якісь проблеми то у стосунках один з одним, то з батьками, то з роботою.
А з квартирним питанням, що буває! Багато років не можуть його вирішити, Знімають, купують, у величезні борги влазять… А у нас із Сашком все з самого початку складається ідеально…
— Ох, Танюша, сплюнь! — обсмикнула її Ольга Сергіївна. — Воно, звісно, дай Боже, щоб усе життя так було, але тільки в тому й біда, що проблеми іноді виникають несподівано!
— Ти думаєш, мамо, у нас все може якось зіпсуватися? — злякалася Тетяна, слухняно сплюнувши через ліве плече.
— Дуже сподіваюся, що ні! З якого дива щось псуватиметься? Давай вважатимемо, що ти просто обраниця долі, і все завжди буде благополучно!
Принаймні я дуже цього хотіла б, — обняла її мама.
І справді, сімейне життя Тані, яке успішно почалося, тривало теж цілком благополучно.
Невдовзі дівчина дізналася, що матиме дитину, і це, звичайно, внесло деяке занепокоєння.
Але після запевнення лікарів хвилюватися їй не було про що. Все протікало просто чудово, з дитиною все було чудово, і поява маленького Матвія лише додало і молодій сім’ї, і бабусям з дідусями щастя.
Але, мабуть, на щастя можна звикнути, і успіх, супутній у всьому, вже сприймався як звичайна рутина. Тим більше, що й неприємності теж траплялися, навіть у такій щасливій родині, — і сварки бували, і невдоволення одне одним, і матеріальні проблеми…
Тетяна, зрозуміло, пішла у декретну відпустку, Олександр продовжував працювати, і навіть отримав невелике підвищення на посаді та збільшення зарплати.
Та й батьки не те, що не відмовляли у допомозі — вони немов змагалися один з одним у тому, хто більше допомагає молодим! Все ж таки Таня та Олександр були єдиними дітьми у своїх сім’ях, а їхні батьки теж ще не були старими людьми, працювали, і змістом свого життя вважали допомогу дітям.
А ось самі діти не завжди були раді цій допомозі, а тим більше батьківському «змаганню», особливо Олександр. Не любив він просити допомоги у батька з матір’ю, а тим більше приймати хоч щось від Таніних батьків.
Навіть побачивши у Матвія нову іграшку, куплену не ними, він прикро зморщився:
— Вони що ж, хочуть нам сина розпестити? Чи ми самі не можемо купити іграшки для дитини? — невдоволено казав він дружині.
— Сашенько, перестань! Ти ж сам чудово знаєш, що в них, крім нас, нікого немає, не один одному ж вони будуть іграшки купувати?
— Та я нічого не маю проти іграшок та іншого, просто це, погодься, не діло! Я непогано заробляю і не хочу залежати від будь-кого.
Ось такі сварки траплялися іноді в молодій сім’ї. Комусь може навіть смішним здасться — діти незадоволені тим, що батьки їм допомагають! Інші навпаки набридають батькам зі своїми проханнями.
Коли Тетяна оголосила, що чекає на другу дитину, всі зраділи! Діти в цій родині були радістю, тим більше, що і Олександр, і Таня хотіли дівчинку, і природно, як на замовлення, в належний термін зʼявилась Ліза.
Її поява була сприйнята вже спокійніше, всі розуміли, що Таня з Сашком досвідчені батьки, і, безсумнівно, особливих труднощів життя з двома дітьми не повинна викликати.
Все змінилося відразу, коли Олександр несподівано втратив роботу.
— Поки я шукаю щось варте, поживемо на заощадження. Якщо що, старі наші допоможуть. – Заспокоїв він дружину.
І наступного ж дня вирушив на «співбесіду», так було сказано Тані. А насправді на зустріч із друзями…
Ну що вдієш — він надто давно не був у своєму, чоловічому колі, і не бачив великого гріха в тому, щоб дозволити собі маленьку розвагу!
Тоді Олександр і не уявляв, наскільки це вільне життя може затягнути…
Тетяна запідозрила недобре — чоловік практично щодня ходить «по роботах» і повертається пізно вночі в нетверезому стані.
Ні, терпіти таке Таня не збиралася! Але й уникати чоловіка вона не хотіла — любила…
Але якщо так і триватиме, то іншого виходу, крім розлучення, не залишиться!
Поговорити із Сашком серйозно не виходило, він просто її не чув. Таня вирішила порадитися зі свекрухою, — все ж таки стосунки з Валентиною Андріївною були добрими, і вона, безперечно, бажала добра синові та онукам!
— Тьотю Валю, я більше не можу… Він удома не ночував, він і вдень невідомо, де пропадає! Я до мами поїду, сил немає терпіти таке ставлення, — плакала вона, коли свекруха зайшла провідати онуків.
Валентина Андріївна була не в курсі того, як справи в сім’ї сина, і, вислухавши невістку, жахнулася!
Як жінка енергійна, що дбає за благополуччя єдиної дитини, вона вирішила боротися за сімейне щастя сина:
— Правильно, Таня! Збирай дітей, тільки поїдеш ти не до мами, а до нас із батьком, він із задоволенням із онуками повозиться. А я сюди переїду, приведу нахаба до тями!
Сашко, що повернувся додому пізно вночі, не застав дружину. Його зустріла мати:
— А все, рідний! Набрид ти дружині, зібрала дітей та до мами поїхала! А я в тебе поки що поживу. Раз ти тепер самотній, та ще й безробітний, за тобою тепер око та око потрібне.
До нас із батьком перебирайся, а цю квартиру здамо, — от і гроші. Ну і ми твоїм вихованням займемося, заповнимо прогалини.
Хміль разом злетів з Олександра — позбутися дружини та дітей він зовсім не хотів, а життя з батьками навіть побоювався! Там ніякої волі точно не буде… Сашко знав, як його мати вміє наполягати на своєму!
— Розкажи, де і як ти шукав роботу!
— Стривай, мамо! – благав він. — Мені спершу треба знайти дружину та дітей!
– Я вже сказала, де вони. І вони там залишаться, якщо ти не зміниш своєї поведінки. Я не дозволю тобі псувати життя моїм онукам! Відповідай на запитання.
Довелося відповідати, страждаючи від невідомості. Валентина Андріївна мала сильний характер, відмахнутися від неї не вийшло б за жодних обставин.
Сашко сердився, йому хотілося поговорити з Танею, попросити у неї вибачення, повернути додому! Хотілося посадити на коліна Матвійка, похитати на руках Лізоньку… надавати собі по обличчю за те, що образив їх!
Але треба було порозумітися з матір’ю… Невже вона серйозно збирається перевезти його до себе?!
— Мамо, я тобі присягаюсь, завтра я все виправлю! Я не хочу жити з вами, я хочу повернути Таню та дітей!
— Ніхто не віритиме тобі на слово, ти маєш довести на ділі, що зможеш виправитися. Я залишуся з тобою на тиждень, але якщо за цей час нічого не зміниться…
І почалася шалена гонка Сашка за нормальним життям… З обов’язковими важкими розмовами вечорами, з неодмінним звітом за хвилинами, з важким, тужливим підрахунком днів — ще п’ять лишилося… чотири… три…
А роботи все нема! А телефон Тетяни мовчить, не відповідає!
— Мамо, я більше не можу без дружини та дітей. Я завтра поїду за Танею…
— Ні. Я ж озвучила умови, за яких ти повернеш свою родину? Ти їх не здійснив. Так що…
— Я доросла людина! – не витримав Олександр.
— Я теж так думала, але виявилось, що це не так.
Олександр влаштувався на роботу, яку раніше й не розглядав, як можливу, — комірником! Для цього він, мабуть, навчався у школі, потім в інституті, щоб якісь банки з фарбою рахувати та по полицях розставляти…
Зарплата не дуже, звісно, але робота стабільна! Це він і доповів увечері Валентині Андріївні. Вона, як не дивно, була майже задоволена!
—Ось і добре! Працюй краще, — дивишся, і просунешся.
— Але тепер я можу повернути свою сім’ю?! Пройшов тиждень.
— Можеш, звичайно… Мені й Таня твоя вже вуха продзижчала, теж хоче повернутися. Але тепер ти зрозумів, чим загрожують твої загули?!
—Та не було жодних загулів! І не буде. Мені цього тижня як вистачило!
Наступного дня почалося те саме життя, за яким він так скучив… А от за «загулами» і спробами повернути юність Олександр більше не сумував, — тиждень «повернення в дитинство» виявився цілком дієвим щепленням від таких спроб!
