Я можу зрозуміти, що зараз і без реєстрації шлюбу живуть, і невістку розумію в її горі, як ніхто інший, але ж онучці тільки 16 років виповнилося! Як таке взагалі можна дозволити, вона ж школярка ще! – обурюється Ольга Петрівна.
— Молодь зараз рання, Олю,- співчутливо кивають пенсіонерці приятельки, – звісно, нам би таке і в страшному сні не наснилося. Але що ти можеш зробити? У тебе з рідні тільки невістка й онука залишилися, терпи, що тепер.
Йдеться про ситуацію в сім’ї невістки Ольги Петрівни, про поведінку її рідної онуки Насті. Про те, що за тиждень до свого 16-ти річчя Настя привела в дім до матері свого молодого чоловіка 20-ти років і сказала в ультимативній формі, що вони з ним житимуть тут і разом.
— А, якщо ти не дозволиш, – сказала Настя матері, – то я або руки на себе накладу, або піду з дому назавжди, ти мене більше не побачиш. І нічого ти зробити не зможеш. Мені 16 років, це вік згоди, ніхто мого коханого ні до якої відповідальності вже не притягне. А притягнете, я своє слово сказала.
— І невістка змирилася, – розводить руками Ольга Петрівна, – послухалася малолітню шантажистку, кімнату їм у трикімнатній квартирі виділила, ліжечко постелила.
Живуть. Цей недозять ще студент, тож вона ще й годує-поїть їх, створює умови. Ганьба. Онука з ліжка встає і в школу йде, з маминого потурання. Ех, був би живий мій син, хіба б він таке допустив!
Але сина Ольги Петрівни вже немає на світі, як і її онука, старшого брата Насті. 3 роки тому 18-ти річний онук і 43-х річний син розбилися на автівці.
— Біда, страшна біда, – каже Ольга Петрівна, – спільна біда в нас із невісткою. Але я вистояла, а вона якось зламалася, Настя буквально з неї мотузки в’є.
Після втрати чоловіка і старшого сина невістка Ольги Петрівни найбільше почала боятися, що щось станеться з її єдиною донькою, що залишилася, Настею. Коли відійшла від першого потрясіння, то почала буквально задаровувати дівчинку, купувати їй усе, що та забажає.
— Хоче Настя волосся в синій колір? Будь ласка! Хоче татуювання на зап’ясті в 15 років? Та не питання! А внучка миттю відчула, що може з матері мотузки вити. По навчанню з’їхала, стала гуляти до пізньої ночі. Подзвонить матері, мовляв, затримаюся, але не хвилюйся, жива і здорова, приходить потім за північ, – обурюється Ольга Петрівна, – я невістці кажу, горе горемом, але дочку ти розпустила! На кого Настя перетворилася? Соромно сказати це слово! Ти мати, чи хто?
— А вона?
— А вона бекає, що Настя нервовий підліток, як би чого з собою не зробила, що краще так, ніж узагалі з хати піде або з собою щось зробить. А що вона зробить? Не смішіть мене! І ось тепер – ситуація абсурду, онука в 16 років із чоловіком живе в рідної матері в хаті, де таке бачили?
Півроку тому в Насті сталося перше кохання. Дівчинка спершу пропадала десь, віддзвонюючись матері, що ночувати не прийде, закинула підручники ще далі, а потім і заявилася до квартири разом з обранцем: житимемо, їстимемо, і спатимемо(!) разом! А, якщо «ні», то я зроблю вам на зло ще гірше!
— А сама ти з Настею говорити пробувала? – запитують Ольгу Петрівну приятельки, – Усі підлітки бунтують, але вона ж має зрозуміти, що так не можна?
— Пробувала, – усміхається жінка, – про честь із нею говорити вже пізно, про майбутнє – марно.
— Мені мати рідна ні слова не сказала, – нагрубила Настя бабусі, – а ти будеш вимовляти? Роблю, що хочу! Чи тобі більше хочеться мене в сирій землі бачити?
— Вона ж дитину вже матиме у неповні 17 років, про що ти думаєш? Що б син мій на це сказав? – намагалася достукатися Ольга Петрівна до невістки.
— Син Ваш нічого вже не скаже, – відповіла та, – немає його. І мого сина немає. Є тільки Настя. І я не хочу, щоб і з нею щось сталося. Буде дитина? Нехай. Це не біда, виховаємо. Навіть якщо її цей хлопець кине. Так, буду всіх її наречених приймати. А що мені робити? У мене залишилася тільки вона, а я хочу, щоб моя єдина дитина була щасливою і задоволеною.
— Так і живемо, – сумно зітхає Ольга Петрівна, – у всього міста, та у школі на язиках наша ситуація, та скрізь, куди не піди!
І що тепер із Насті вийде – не знаю.
Що думаєте?
