Занадто делікатне питання, щоб зі знайомими обговорювати. Моя хрещениця останнім часом мене просто дратує своєю поведінкою.
Їй 15 років, і в перехідному віці вона стала взагалі некерованою. Начебто не маленька, щоби не оцінити ситуацію.
Її батьки розлучилися, моя хрещениця має маленького брата, йому 9 років. Після розлучення дітей поділили.
Хресниця залишилася з мамою, брата забрав батько. Їй абсолютно начхати, що відбувається, аби їй було добре. Бачить, як мати переживає, і щоб хоч якось підтримати матір, вона додає їй ще більше нервування.
Перебирає їжу, якщо їй не подобається їжа, на знак протесту не їсть. Куплять їй одяг, одягне один раз, і все, новий їй купуйте.
У сім’ї грошей не ллється через край, а вона завжди щось собі вимагає шляхом шантажу. Хочу і все.
Мати собі нову одежу не купить, зате доньці постійно на всяку дрібницю змушена виділяти певні суми. Розумію материнське серце, але невже материнська любов така сліпа?
Дівчинка нікого не шанує. Вона моя хрещениця, але вона мене дуже дратує!
Вона хоче, щоб її мати поїхала за кордон, щоб знайшла хорошу роботу та надсилала їй гроші. Її девіз – “Мені треба, і я хочу”.
А як за кордоном її мамі дістануться гроші, їй байдуже. Коли я їй сказала, що люди, які поїхали за кордон, живуть як у пеклі, вона мені зі здивованим обличчям відповіла: «А мені треба!».
І байдуже, що матері там буде погано та тяжко. І це щастя?
Заради цього чудовиська її мати виховувала? У дитинстві особливо її не балували, як завжди купували все що треба.
Багато хто говорить, що все залежить від виховання. Але тут вона народилася такою шкідливою.
Начебто б середній достаток у сім’ї. А вона уявила себе дочкою мільярдера.
Женеться за крутими однокласниками. Ворогу теж таку дочку не забажаєш.
Не дай Боже. Особисто я нехай все життя без дитини проживу, ніж народити такого монстра, який, крім себе, нікого не любить.
