Мені 29 років, 6 років тому я вийшла заміж за чоловіка, познайомилися на роботі, він був водієм. Романтики не було, зустрічалися, дружили, нам хотілося жити окремо від батьків.
І оскільки було вигідніше винаймати квартиру разом, ми так і зробили. Через три місяці побралися, я дізналася, що чекаю дитину.
Ми звільнилися з роботи. І тоді вже був перший дзвіночок.
Майже три місяці він не влаштовувався на роботу, я чекала на дитину. Усі запаси, навіть копійки із скарбнички, закінчилися.
Жили у моїх батьків, їли за їх рахунок, поки родич чоловіка не влаштував його до себе на роботу. Сварки були часті, не з приводу фінансів, щодо різних поглядів на життя, що для мене було взагалі неприйнятно, для нього гаразд.
Наприклад, міг зайти в гості до подруги, або подивитися сайти з дівчатами легкої поведінки. Ну, через це не розлучаються.
Але сварки були. Через 3 роки він звільнився, дуже маленька зарплатня не влаштовувала, і я вийшла на роботу.
Він почав працювати на приватному СТО, але знову ж таки зарплата була від прибутку, дуже маленька і він пішов, не працював з липня по жовтень. У мене на роботі один водій з іншої фірми запропонував влаштувати чоловіка водієм.
Почало все налагоджуватися. Щоправда, було розставання на кілька тижнів, на тій роботі він потоваришував із однією дівчиною, підвозив її додому.
А коли я опинилася на роботі в нього, вона, побачивши мене, розвернулась і пішла, хоч ішла до чоловіка. Мене це зачепило.
Якби вона хотіла сказати щось невинне, чому б не сказала? Чого мене боятися?
Потім помирилися, я не змогла, не терпіла розставання, оскільки кохала. У вересні він влаштувався на роботу, до цього теж довго не міг знайти роботу, був удома, возив доньку в садок.
А на початку цього року я дізналася, що чекаю другу дитину і мене скорочують на 3-му місяці. Роботу знайти більше не вийшло, був токсикоз, ходіння у консультацію, також лікувала доньку.
Наприкінці серпня його звільняють, народжувати мені у жовтні, жити катастрофічно нема на що. Не знаю як бути.
Любові до нього вже немає через його таке ставлення. Мабуть, я набридла йому за місяць, він може нагрубіянити, налюдях накричати.
Спокійно поговорити, піти на контакт ніяк не може, одразу істерики влаштовує, кричить, ображається, цими образами просто маніпулює. Хочу розлучатись, напевно, ми просто рано одружилися.
Звичайно, є моя вина у цьому сто відсотків. Зараз він пішов, я одразу відчула полегшення.
Фінансово звичайно важко, але без нього легше буде, не треба буде на дитячу допомогу його годувати. Так виявилось, що ні я для нього не пара, ні він для мене.
