Три місяці тому я розлучилася із чоловіком. Ніхто не був винен, так склалися обставини. Він був грубуватий, нахабний, але я його може, кохала, може хвора звичка була. Але зараз ніхто не потрібний мені більше. Розумію, що майбутнього з ним не було все одно.
Коли я потрапила до лікарні, навіть не зателефонував, написав, щоб сфотографувала шви! Я пишу та все розумію, треба забути. Місяць тому познайомилася з іншим чоловіком, він повна протилежність колишньому — лагідний, добрий, роботящий.
Я приїхала до нього в село, він сплатив мені дорогу, але я не можу його обійняти, поцілувати. Я варю супи, печу пиріжки, ми разом дивимося телевізор, але мені неприємні його поцілунки в губи, хочеться відштовхнути його. Так, у нас є близькість.
За вдачею я темпераментна надто, але сама я жодного разу його не обійняла, просто дозволяю себе любити, доставляти мені ласку. Розумію, що я неправа, але я не можу себе переступити. Він просить мене залишитися жити з ним, каже: “Не працюй, сам забезпечу нас”. Але серцю не накажеш, кохаю того зухвалого, зухвалого, з якого я здувала порошинки.
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув порожньою…