Мені 35 років, чоловікові 40 років. Він розлучений, є дитина від першого шлюбу. Хлопчик з дитинства був хворим (не хочу вдаватися до подробиць). Я зрозуміла, що через це й розлучилися. Але чоловік стверджує протилежне, каже, що дружина зрадила йому. Але мені важко уявити, що з такими проблемами жінка могла знаходити час на зустріч із коханцем.
Про все я дізналася значно пізніше від його двоюрідної сестри. При знайомстві він сказав, що розлучений, є син і з дружиною не зійшлися характерами. Але дізнавшись, яка у нього дитина, зрозуміла, що він просто злякався відповідальності і не захотів утискати себе. Пізніше якраз у цьому й переконалася остаточно.
Я заміжня не була, може, тому так швидко і прийняла його пропозицію. Чоловік майже відразу ж попередив, що не хоче дітей, у нього якийсь патологічний страх народження хворої дитини. Це просто смішно. Адже його син невідомо з яких причин народився такий, може, це помилка лікарів, тож мені тепер, жити без дітей через це?
Але він чути нічого не хоче. Особливо мене образило, що він назвав мене старою для цього, сказавши, що у таких матерів ризики народити хвору дитину підвищуються. Я так зрозуміла, що чоловік хоче жити для себе, надивившись на свого маленького сина, якого ще й по лікарнях треба було возити, робити різні масажі.
Та й грошей на все катастрофічно не вистачало. Ось він і уникнув відповідальності, а зараз хоче, щоб я йому створювала комфорт, у якому дітям немає місця. Батьки наполягають на розлученні. Але розлучатися і шукати іншого чоловіка у такому віці пізно, але й погодитись на бездітний шлюб я теж не можу. Порадьте, що мені робити?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…