Вийшла заміж на зло колишньому чоловікові. Перший шлюб закінчився розлученням. Справа в тому, що я не можу мати дітей, а чоловік їх дуже любить. Але в цьому і він винен, бо не лише не відмовився від першої дитини, а ще й підтримав у тому, щоб позбавитись від неї.
Тоді в нас було погано з фінансами та житлом, він шукав роботу, а тут новина про незаплановану дитину. Ось ми й вирішили, що поки що рано, потрібно встати на ноги. А як усе трохи налагодилося, виявилось, що дітей у мене більше не буде. А що це за сім’я без дітей?
Другий шлюб був поспішним, на зло колишньому чоловікові. Другий чоловік виявився ігроманом і всі гроші спускав на гральних автоматах. Потім просив у мене грошей на проїзд на роботу та на обід. Як же тут не дати? Терпіла, щоб не давати приводу для розмов про чергове моє розлучення.
Містечко у нас маленьке (районний центр), майже всі одне одного знаємо. Та й колишній чоловік живе тут, одружився і вже двоє дітей. Хоча про те, що чоловік грає, знає багато хто, цього не приховаєш. Син моєї знайомої теж цим захопився, від неї я дізналася про чоловіка.
Лікувати від ігроманії я його не збиралася, нехай цим займаються його батьки та брат. Розлучилася і два роки була одна. Заробляю нормально, є квартира, машина, а от щастя нема. Я вже не сподіваюся зустріти порядного чоловіка, бо був і третій шлюб.
Розписуватись не стала, боялася довіритися. Виявилося, не дарма. Чоловік сказав, що його посилають у відрядження та зник назавжди, прихопивши мої прикраси та гроші. Заяву писати не стала, щоб не ганьбити себе. Вирішила, що більше ніхто не переступить поріг моєї квартири.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…