Мене звуть Вікторія, і я завжди знала, що наше життя з Ігорем буде непростим. Ігор виріс у багатодітній родині, де завжди не вистачало грошей, де турбота про виживання стояла на першому місці.
Його батьки були людьми віруючими, вважали, що діти — це дар Божий, і тому приймали кожну нову дитину з радістю, але, на жаль, не могли дати їм того, що в сучасному світі вважається необхідним для щасливого життя.
Вони вірили, що Бог забезпечить їх потреби, але на практиці це означало, що родина жила надголодь, і про освіту дітей ніхто не думав.
Але Ігор був іншим. Він завжди прагнув більшого і знав, що тільки навчання може відкрити для нього двері до кращого майбутнього.
Одна вчителька, яка бачила його прагнення, сказала йому: «Тільки навчання дасть тобі те, чого ти зараз позбавлений». Ці слова запали йому в душу, і він почав старанно вчитися, хоча це було нелегко.
Його батьки не підтримували його в цьому, вважаючи, що йому краще залишитися вдома і працювати, щоб допомогти родині. Але Ігор був непохитний.
Після закінчення школи він поїхав від батьків, незважаючи на їхній опір. Він працював на різних роботах, щоб забезпечити себе, і водночас навчався. Це були важкі часи, але він витримав. Завдяки своїй наполегливості він зміг знайти хорошу роботу і збудувати наше життя з нуля.
Зараз у нас є будинок, який ми збудували, виплачуючи кредит. Я теж вийшла на роботу після народження нашої другої дитини, і нам стало трохи легше матеріально. Є автомобіль — не новий, але цілком надійний. Але незважаючи на всі наші досягнення, Ігор не може знайти спокій.
Його мучать заздрощі до тих, хто має більше. Він прагне наздогнати й перегнати багатих людей нашого міста — тих, кому допомогли стати на ноги їхні забезпечені батьки, хто успадкував бізнес або отримав житло без жодних зусиль.
Я завжди намагаюся його заспокоїти, кажучи, що ми маємо радіти тому, що в нас є, що ми збудували наше життя власними руками. Але він уперто стверджує, що його діти не повинні жити так, як він колись.
Нещодавно зателефонувала його мати і попросила допомогти грошима на лікування батька. Це викликало бурю в Ігорі.
Він кричав у слухавку, звинувачуючи батьків у тому, що вони не мали права вимагати від нього грошей, оскільки не могли навіть нагодувати своїх дітей. Він звинувачував матір у тому, що вона вміла тільки народжувати, а заробляти не могла.
Це було жорстоко і боляче чути, адже я знала, що його батьки — нормальні люди, які просто вірили в те, що Бог забезпечить їхню сім’ю.
Я зробила йому зауваження, що він не мав права так грубо розмовляти з матір’ю, тим більше в присутності наших дітей. Але це тільки роздратувало Ігоря ще більше.
Він обізвав мене, і тепер уже цілий тиждень не розмовляє зі мною. Я можу зрозуміти його біль і розчарування, але образа також не дає мені спокою.
Потай від Ігоря я перевела гроші його матері на лікування батька і попросила її не казати синові про це. Я розуміла, що роблю це з добрих намірів, але також знала, що, якщо Ігор дізнається, буде великий скандал.
Я була готова до того, що це може зруйнувати наші стосунки, але не могла залишити його батьків без допомоги.
Ігор завжди прагнув більше, ніж мав, але я боюся, що його заздрощі й біль через минуле можуть зруйнувати наше майбутнє.
Я мрію про те, щоб він навчився відпускати минуле і знайти спокій у тому, що в нас є зараз. Але поки він бореться з привидами свого дитинства, наше життя залишається в тіні цих нездійснених мрій.
