Познайомилася з чоловіком півтора роки тому, він гарно доглядав — увага, квіти, компліменти прогулянки. Майже рік тому почали жити разом.
Спочатку теж все було непогано. І по дому допомагав, і ставлення було також.
Потім все пішло по згасаючій. Спочатку в нашому житті з’явилися його гулянки, потім телевізор та диван.
І все так поступово, що я схаменулась тільки, коли зрозуміла, що в квартирі нас двоє, але мені навіть поговорити нема з ким. У комп’ютерні ігри може грати цілодобово, якщо не ігри, то фільми.
Іноді, звичайно, бувають просвітлення (частіше після скандалу), під час останнього він зробив мені пропозицію, а мені навіть відповісти на нього нічого. Його ніби немає, я одна.
Яка родина без спілкування та під телевізор? Планувати дитину від чоловіка, який поки що просто випиває, а в перспективі що?
Та й удома він перестав хоч щось робити, тільки якщо примушу. Я не розумію, коли він так змінився?
І розходитися мені не хочеться, я покохала ту першу людину. І жити із цим, другим не хочу.
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала на…