Мені 35 років, я заміжня, у мене чоловік і восьмирічний син. Із чоловіком різниця у віці 15 років.
Коли з’явився син, я пішла з роботи, почала стежити за будинком і займатися дитиною, потім він пішов до школи, почала допомагати з навчанням, ще він професійно займається музикою, воджу постійно в музичну школу, все це витісняло роботу.
Поступово я помітила, що ставлення до мене змінилося, чоловік часто дратується на мене через те, що я опікуюся сином. За нього він почав говорити дуже неповажно, син почав транслювати його ставлення до мене.
При цьому чоловік у сина авторитет, я дуже люблю чоловіка і намагаюся прищепити з дитинства любов до нього як до батька. Але поступово бачу, що мій авторитет просто падає до нуля, син огризається і почав підтримувати тата.
У сім’ї були проблеми, чоловік зраджував перші два роки, але я вибачила, та й він зав’язав із минулим життям. Я щосили хочу, щоб у сім’ї було добре, але постійно чую якісь речі абсолютно неповажні до мене.
Я не можу сказати, не слухай тата, мама хоче тільки хорошого, але в душі просто розривається все. За все кохання я отримую постійно образи замість якогось тепла.