Із чоловіком у шлюбі 18 років. Кохання давно пішло, але на зміну не прийшло розуміння та прихильність, а лише роздратування. Я терплю чоловіка лише через спільно нажите майно.
Дочка одружена, дітей немає, живе далеко, і спілкуємося рідко, а бачимося ще рідше. Здавалося б, нічого не тримає мене біля остогидлого чоловіка, але я не можу зважитися на розлучення! Як представлю всю цю тяганину з поділом майна, так відразу і бажання пропадає щось змінювати.
Але я розумію, що життя одне і вже прожито більшу його частину. Щодня я сподіваюся, що чоловікові зустрінеться жінка, до якої він захоче піти. Але нажаль! Він отруює все моє існування однією лише своєю присутністю.
Не знаю, що сталося зі мною, але я просто не можу нормально розмовляти із чоловіком, бачити його. Навіть коли немає приводу для сварки, я знаходжу її. Дратує у ньому все. Дратувати став навіть його запах. Одружувалися з кохання, коханця у мене немає, і ніколи не було. Що зі мною відбувається?
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки в…
Той вечір починався як сотні інших. На плиті млів свіжий борщ, за стіною щось весело…
— Ти б, Демко, чоловіка свого хоч раз як годиться зустріла… — слова матері пролунали…
Коли багато років безупинно тягнеш на собі віз сімейних обов'язків, одного разу просто сідаєш на…