— Та що ж це діється, га?! Ми їдемо всією сім’єю з дітьми в поїзді майже добу, потім смажимося тут на сонці, а на нас ніхто не чекає і будинок, виявляється, чомусь продали?
Ти могла б і нову адресу нам залишити, якщо що! Хіба можна так зі своєю ріднею робити?!
— Зачекайте, чи ви взагалі хто такі?! Я вас вперше в житті бачу, чому я мушу вас кудись селити і щось про себе розповідати?
Я можу запропонувати викликати таксі, на якому ви в готель вирушите або поліцію, якщо ви продовжите ломитися до незнайомих людей у будинок. Настя та Арсеній після весілля кілька років прожили у невеликій квартирі у селищі на узбережжі Миколаївської області. Житплоща дісталася чоловікові від батьків, яких уже не було в живих.
Якщо у чоловіка рідні не було, то у Насті родичів було дуже багато. Дівчина була родом із Луганської області — крім неї, в сім’ї росли ще три сестри та один брат.
Батьки, цілими днями зникаючи на роботі, не встигали приділяти дітям належної уваги, втім це зовсім не завадило Насті добре закінчити 9 класів, а потім і технікум за спеціальністю кухар-кондитер.
Коли Настя вирішила вийти заміж і з’їхати від батьків, ті тільки зраділи — нарешті на один рот, який треба було годувати, поменшало.
Молодий чоловік працював у таксі, а Настя покоївкою у санаторії. Грошей було небагато, великі заробітки були лише у літній сезон, але на життя загалом вистачало.
Через два роки спільного життя у пари з’явилася дочка Каріна. Коли дівчинці виповнилося сім років, Арсенія не стало після дтп. Винним виявився місцевий бізнесмен, який сів за кермо в неприпустимому стані.
Його родичі наступного дня прибігли до Насті, щоб вирішити справу до суду.
— Так, Сергій винен у тому, що не стало твого чоловіка, на ньому тепер цей гріх все життя висітиме. Але тим, що ти посадиш нашого Сергія, ти свого Арсенія не повернеш.
Давай ми допоможемо тобі влаштуватися? Купимо будинок великий, будеш його відпочиваючим у сезон здавати та безбідно жити? А ти не будеш звертатись до поліції, коли ми цю справу замінимо.
Незважаючи на те, що Настя сильно переживала втрату коханої людини та батька своєї дочки, вона розуміла, що вихід, який їй пропонували ці люди, справді міг допомогти нормально жити далі і не залишитися на вулиці з дитиною без грошей.
Настя погодилася. Вже за місяць вона отримала документи на право власності — у них жінка вважалася одноосібною власницею будинку площею 350 квадратів, що стояв неподалік від моря.
Ця нерухомість будувалася для оренди приїжджим, тому Насті нічого всередині міняти не довелося. З настанням літа вона дала оголошення, повісила вивіску і почала приймати гостей. Охочих зупинитися у будинку з вдалим розташуванням поруч із пляжем виявилося багато. Вже з наступного сезону більшість номерів було заброньовано задовго до настання літа.
Якось у середині липня пролунав дзвінок у ворота. Настя вийшла і побачила трьох жінок, які стояли з купою сумок та кількома дітьми.
— Не впізнаєш? Ну ти диви, сестричка, зовсім про нас забула? А ми ось пам’ятали, тільки всі ніяк приїхати не могли провідати тебе, а тут довідалися від знайомих, що ти будинок здаєш і вирішили їхати відпочивати до рідної сестри. Знайдеш де нас розмістити?
Тут і Настя впізнала трьох своїх сестер — численні діти, зважаючи на все, були її рідними племінниками.
Відмовити рідні вона не могла, тож поселила частину гостей у одній із вільних кімнат, а іншу половину прибулих – у своїх двох кімнатах, де мешкала разом із дочкою.
Почалися літні дні, наповнені постійними турботами, щодня Настя і Каріна, що вже підросла, прали, гладили і прибирали в номерах.
Справ було дуже багато, відпочиваючі приїжджали, проводили час біля моря і їхали, потім на зміну з’являлися інші. Кожного треба було привітно прийняти та розмістити.
Сестри Насті затрималися на відпочинку надовго, чому б і ні, адже вони безкоштовно жили біля моря на всьому готовому. У Насті просто язик не повертався сказати рідні, що їм настав час їхати.
— Мамо, ну скільки можна? Мені вони вже набридли — в кімнатах своїх не прибираються, жодного разу не запропонували допомогти, хоч би постільну білизну погладити, тільки їдять, та гуляють. Давай скажемо їм, що їхні кімнати вже здані? Нехай їдуть! — обурювалася Каріна.
— Доню, ну це ж наша рідня, так робити некрасиво. Як давно ми з ними не бачилися. Нехай ще поживуть, від нас не вбуде.
Гості з’їхали лише за місяць, пообіцявши обов’язково повернутися наступного року. Так і вийшло, у середині червня знову без попередження, на порозі з’явилася компанія, яка стала ще більшою – тепер на відпочинок з’явилися не лише сестри з дітьми, а й їхні подружжя.
– Марино, — казала Настя середній сестрі. – Ви могли б хоч попередити мене? Вас он скільки приїхало, у мене просто немає такої кількості вільних кімнат, все давно заброньовано.
— Люба моя, ти завжди повинна чекати і сподіватися, що рідні люди приїдуть до тебе. Могла б і сама здогадатися, залишити нам 2-3 кімнати. Знайди якнайшвидше, де нам розміститися.
Робити нема чого, довелося знову потіснитися, Настя з Кариною переїхали у літню кухню, що була у дворі. Дочка, якій вже виповнилося сімнадцять років, була обурена поведінкою непроханих гостей.
— Мало того, що приперлися, не попередивши, кімнати наші зайняли, то ще й живуть на всьому готовому. Мамо, я сьогодні збирала постільне в них у кімнаті, так тітка Алла, як сиділа в кріслі, так у ньому і залишилася, навіть не ворухнулася! Це нормально, по-твоєму?
— Доню, не хвилюйся, ще трохи і вони з’їдуть. А вже наступного року скажемо, щоб або попереджали заздалегідь, або ми їх не пустимо. Відпустка у численної рідні йшла своєю чергою, але одного дня сталася неприємність, у будинку прорвало трубу і весь перший поверх виявився затопленим.
Настя з дочкою бігали з відрами та ганчірками, збирали воду, а сестри з чоловіками та дітьми лише поспівчували та пішли засмагати на пляж. Чаша терпіння Насті виявилася переповненою. Навівши порядок у будинку, вона покликала дочку.
— Збирай усі їхні речі!
Дочка з радістю кинулася на допомогу. Увечері, коли численна рідня, накупавшись, поверталася з пляжу, на порозі будинку на них чекав довгий ряд сумок і валіз.
— Це що таке?
— Це ви їдете! Я більше не маю наміру терпіти вас у своєму будинку! Скільки років про мене не згадували? Коли у мене сталося горе, мене хоч хтось із вас підтримав?
А як виявилося, що в моєму будинку можна оселитися, то ось вони ви вже на порозі! Та хай би попросилися, заздалегідь домовилися, чимось допомагали мені по господарству? Але ні, ви просто сиділи на всьому готовому і все! Ніхто з вас навіть не заїкнувся про те, щоб компенсувати мені частину витрат! Їдьте, більше я вас тут бачити не хочу!
— Так, ну дякую сестричка. — Простягла Марина — Не чекали від тебе такого, звичайно… Звичайно, сама тут гроші лопатою гребеш, от і зазналася, не хочеш з сім’єю відносини підтримувати, так і скажи, не потрібно ніяких приводів вигадувати!
Ще трохи обурившись, родина вирушила шукати собі інше житло. А потім ще довго родичі на всі лади полоскали Настю та її дочку в розмовах одне з одним, скаржачись і іншим родичам на те, як несправедливо та підло їх виставили посеред ночі на вулицю з дітьми.
Минуло кілька років, Настя все також продовжувала здавати кімнати в будинку відпочиваючим. Карина закінчила інститут, вийшла заміж і жила у тому самому місті. Щоліта дочка незмінно брала відпустку та допомагала матері по господарству.
Якось Карина запропонувала:
— Мамо, давай продавати цей будинок? Ти скоро на пенсію виходиш, скільки вже можна працювати тут? Для тебе це дуже важкий клопіт.
На гроші за будинок, купимо тобі квартиру в місті, ще й залишиться на другу — ось її і здаватимеш, орендну плату на життя витрачати. І не тільки в сезон, а весь рік.
Будинок продали швидко, він був розташований у популярному районі, близькість моря та популярність місця зіграли свою роль. За нерухомість у результаті вдалося отриати навіть більше, ніж планували спочатку.
Настя переїхала в простору однокімнатну квартиру — сидіти постійно вдома вона не змогла, влаштувалася на невеликий підробіток у магазин.
У вільний час жінка довго гуляла містом, насолоджувалася життям і наглядала за нещодавно народженим онуком.
Одного червневого вечора тишу в квартирі Карини порушив дзвінок:
— Карино, привіт! Я не збагну, що відбувається! — Дзвонила в паніці нова господиня проданого будинку. – У мене під воротами стоять кілька людей, дорослі та діти, всі з валізами та сумками. Вони вимагають твою маму та хочуть заселятися! Я їм пояснила, що давно кімнати не здаю, але вони нікуди не йдуть!
Каріна з чоловіком відразу стрибнули в машину і поїхали до будинку. На порозі справді зібрався значний натовп, чоловік сім дорослих та п’ятеро дітей.
Обличчя їх Карині були зовсім незнайомі. Коли вони побачили машину, що під’їхала, тут же підскочили і, почали кричати, перебиваючи одне одного:
— З’явилася, нарешті! Ми приїхали відпочивати, а ви вже тут не живете? Невже не можна було попередити і свою нову адресу написати?
Ми з дітьми скільки годин у поїзді їхали, тепер ось на спеці пів дня простояли. Ну, ніякої поваги до родичів!
— Стоп! А ви взагалі, хто такі? — Запитала Карина.
– Як це хтось? Ми родичі! Я, наприклад, твоя двоюрідна сестра, а ось мій чоловік! — сказала найгучніша з жінок. — Давай обговоримо це потім, а поки вантаж валізи в машину, везіть нас туди, де ви зараз живете, ми будемо вже розміщуватися. Ой, та ми ж не помістимося, так? Ну гаразд, значить рази три доведеться з’їздити! Зараз вирішимо, хто першими поїдуть та…
— Ні, стійте, так не піде. Я вас не знаю і знати не хочу, а ось на ваших батьків, які кілька років до нас з мамою на халяву відпочивати приїжджали надивилася.
Нікуди я вас не везтиму! Можу викликати таксі, а ще краще поліцію — нехай вони розбираються, чому ви намагаєтеся поселитися в чужий будинок. А нове житло ви й так знайдете, варіантів тут багато, на будь-який смак та гаманець!
Криків було ще багато, але Карина швидко вибачилася перед новою власницею будинку, не стала слухати образи та прокляття, зачинила дверцята машини та поїхала додому.
Пізніше вона розповіла мамі про те, що сталося біля їхнього старого будинку. Вони разом посміялися з нахабних родичів, вкотре здивувалися і пораділи, що будинок проданий і можна більше не боятися таких набігів «рідні».
