Я рано вийшла заміж, в мене з’явився син, а згодом дочка і вже встигла розлучитися. Зараз у мене другий шлюб, щасливий, якби не одне «але», чоловік хоче ще одну дитину.
Він добре ставиться до моїх дітей, вони навіть його батьком називають, але йому хочеться, як він сказав, ще й свою дитину. Але я втомилася від пелюшок та дитячих застуд, безсонних ночей та дитячих примх і хочу пожити для себе.
Тим більше що діти хоч і підросли, але проблем з ними все одно вистачає.
Нещодавно зауважила, що дванадцятирічний син почав диміти і жодні аргументи не допомагають.
Дає слово, що цього більше не буде, але нічого не змінюється, а тепер ще й почав обманювати, що вже давно кинув. Але ж я бачу, що це не так.
Прошу чоловіка вплинути, але він одного разу поговорив із ним і все. Я так розумію, що це натяк мені, що я не хочу спільної дитини, а він зациклився на спадкоємці, та ще й її родичі постійно запитують нас про це, особливо свекруха.
До моїх дітей вона ставиться, м’яко кажучи, прохолодно. Вже шкодую, що перед весіллям не погодили це питання.
У мене ніколи не було в планах мати трьох дітей, але бачу, що для чоловіка це так важливо, що він може піти навіть на розрив стосунків, чого мені не хотілося б. Я його кохаю і в іншій ситуації я б із задоволенням подарувала йому сина, але зараз маленька дитина — це витрати, вона знову прив’яже нас до будинку, ні у відпустку з’їздити, ні приділити собі увагу.
Але певною мірою я можу його зрозуміти, у мене вже є діти, і йому теж не хочеться дбати і виховувати лише чужих дітей. Я ще не прийняла остаточного рішення, дивитимуся по ситуації.
