З Андрієм разом працювали у великій компанії, і він мені одразу сподобався. На нього заглядалося багато жінок, що не дивно, бо він гарний і успішний.
Я ж працювала офіс-менеджером, і була молодша за нього на п’ять років. Він нещодавно розлучився зі своєю дівчиною, потребував уваги і несподівано для всіх звернув увагу на мене, а через три місяці ми одружилися.
Чоловік був дуже радий появі дочці і просто сяяв від щастя, а мені не вистачало спілкування колективу і постійно знаходитися вдома з дитиною мені не хотілося. Я теж люблю свою Дарину, але я твердо вирішила, що коли їй виповниться рік, я вийду на роботу, а з дитиною буде нянька.
Але ще треба переконати в цьому чоловіка, який, як я й думала, буде категорично проти. Ще його підтримували й наші батьки, які вважали, що дитиною має займатись мама.
Різними способами я домоглася його згоди і вийшла на роботу, залишивши дворічну дочку під опікою няні (раніше не вийшло). Ольга була в минулому вихователем дитсадка, і в неї було троє онуків, що теж мені сподобалося, значить, досвід з дітьми у неї був не тільки на роботі.
Дочка теж одразу звикла до няньки і навіть прив’язалася до неї настільки, що цілі вихідні питала, коли прийде няня Оля. Я раділа цьому, бо тепер могла бути спокійною за дитину і могла присвятити вільний час собі — записалася на фітнес та курси водіння.
Але ідилія закінчилася, коли Дарині виповнилося три роки і ми разом зібралися у відпустку. Коли сказали про це доньці, думали, що потішимо її, вона сказала, що без няні Олі вона нікуди не поїде.
Брати із собою ще й Ольгу, не хотілося, відпочинок планували сімейний. Даша дізнавшись, що нянька залишається, почала плакати.
Чоловік одразу відреагував, як я і боялася, що донька більше любить чужу жінку, ніж рідну матір і у всьому цьому винна я. Найприкріше було, коли чоловік сказав, що не очікував, що одружується з такою егоїсткою, яка не любитиме його дітей.
З Ольгою розійшлися без образ, вона все зрозуміла, а мені почала допомагати моя мама, забираючи іноді Дарину до себе, щоб я відпочила, але донька не відразу відвикла від няні, ще довго сумувала і плакала. Зараз займаючись з донькою різними іграми, ліпленням із пластиліну, я зрозуміла, як багато я втратила, коли віддала свою дитину сторонній людині.
Заради чого я позбавляла себе радості бачити, як росте і розвивається моя дитина? Ця ситуація мені відкрила очі на те, яким повинно бути материнство.
