Коли хтось із родичів віддавав одяг чи взуття своїх підрослих дітей, навіть у хорошому стані, Маша не хотіла брати, казала, що її діти варті кращого, на що, до речі, грошей у них не було

Ми всі звикли шкодувати багатодітні сім’ї, особливо дітей, вважаючи, що їм тяжко живеться і їм у всьому відмовляють. Може, я не маю рації, що суджу тільки про окремо взяту родину своїх родичів.

У моєї двоюрідної сестри п’ятеро дітей, їй 36 років, мені 28 років і я незаміжня. Спочатку намагалася купити дітям іграшки та одяг, щоб допомогти Маші.

Все це сприймалося завжди як належне, адже вони багатодітні і в їхньому розумінні їм усі завдячують, особливо такі, як я, бездітні. Коли хтось із родичів віддавав одяг чи взуття своїх підрослих дітей, навіть у хорошому стані, Маша не хотіла брати, казала, що її діти варті кращого, на що, до речі, грошей у них не було.

Зараз усі її діти вже ходять до школи, досі усі родичі їм допомагають. Коли мама сказала мені, що всі складаються на День народження для сина Машини на мобільний телефон, і я теж повинна дати деяку суму грошей, я була дуже здивована.

Це, щоб ви розуміли, виходить третина моєї зарплати і тому я відмовилася, сказавши, що не розраховувала утримувати чужих дітей. Мама теж заробляє небагато, але не може не дати, тому що Машина мама це її рідна сестра і буде багато образ.

Вони з самого початку їх так привчили. Зрештою, у дітей дорожчі телефони, ніж у тих, хто весь час їм допомагає, і Маша з чоловіком сприймають допомогу не з подякою, а як належне.

Як же, вона багатодітна мати, а на це не всі здатні. Мені хочеться запитати всіх таких батьків: «На кого ви розраховували, плануючи стільки дітей?

На державу, на мене? І чому ви вирішили що, не маючи своїх дітей, я працюватиму і житиму для ваших?»