Коли мене позбавили стипендії, до мене підійшла моя вчителька і сказала, що хоче запропонувати мені проживання у дуже інтелігентної та порядної жінки в обмін на посильну допомогу у прибиранні та приготуванні їжі

Коли я була студенткою, мені довелося жити в самотньої жінки похилого віку, звали її Ніна Іванівна. Вона не була моєю родичкою, просто колишня колега нашої викладачки, яка теж колись викладала у цьому інституті.

Коли мене позбавили стипендії, до мене підійшла моя вчителька і сказала, що хоче запропонувати мені проживання у дуже інтелігентної та порядної жінки в обмін на посильну допомогу у прибиранні та приготуванні їжі. Я спочатку сприйняла її пропозицію, як принизливу.

Як так, я що, маю бути служницею? Але все-таки цього не казала, і мене невдовзі познайомили з Ніною Іванівною.

Тоді їй було 78 років. Діти та онуки жили окремо, вона ж до них переїжджати не хотіла, хоч і звали постійно.

Ця бабуся сподобалася мені одразу, була тиха та скромна, незважаючи на те, що жила у великій розкішній квартирі. Її покійний чоловік був на дуже хорошій посаді.

Я залишилася жити у Ніни Іванівни, до моїх обов’язків входило приготування сніданку та обіду, і щоденне вологе прибирання вечорами, а у вихідні вже прибирання генеральне.

Роботи було небагато тому, як моя господиня цілий день дивилася телевізор чи читала, часто навіть посуд сама по собі мила. Проте допомагала мені з навчанням, а ще вечорами я любила слухати різні цікаві історії з її сімейного життя та роботи.

Їжу собі я теж не купувала, тому що дочка та син Ніни Іванівни регулярно привозили по черзі їй продукти, яких вистачало на двох. Якось вони навіть запропонували мені трохи доплачувати, щоб я краще доглядала їхню матір, але я відмовилася.

Мені й так було незручно, що живу на всьому готовому. З того часу минуло майже тридцять років.

Давно вже немає в живих Ніни Іванівни, але я її часто згадую, особливо коли я вирішила підробити в одному заможному будинку домробітницею. Так склалися обставини, що мені дуже потрібні були гроші, і я погодилася на такий підробіток.

Господарі були далекі від інтелігентності та почуття такту. Могли в грубій формі робити зауваження, а їхні діти вважали мене не тільки прислугою, а взагалі якоюсь нижчою істотою.

Пропрацювала я там кілька місяців і більше не змогла. Часи змінилися, і багаті люди стали вважати себе обраними, а решту просто принижувати та ігнорувати. Може, я неправа і не всі такі?

You cannot copy content of this page