Мій чоловік має меншого брата. А брат має двох дітей.
І ось коли ми з чоловіком працювали на двох роботах, щоб виплатити розстрочку за двокімнатну квартиру, брат чоловіка з дружиною сміялися над нами і казали, що ми впрягли себе в кабалу і життя, яке проходить повз не бачимо.
На відміну від нас вони жили в старенькому будинку. Він дістався дружині від бабусі і всі гроші вони просто проїдали.
Чоловік не раз говорив їм, мовляв, зробіть хоча б нормальний ремонт, або прибудуйте до будинку зайву кімнату. Також він пропонував їм робити ванну кімнату.
— У вас же діти ростуть, зробіть їм нормальні умови проживання.
На що брат із дружиною тільки сміялися і казали, що їм і так добре. А ми з часом виплатили розстрочку на житло, зробили гарний ремонт, купили меблі, загалом зробили собі комфортні умови для життя.
А у брата навпаки, без ремонту будинок зовсім змарнів і таке враження, що скоро розвалиться. Туалет на вулиці, купаються в великому тазику.
І ось тепер брат висловлює нам незрозумілі претензії. Зі сторони виглядає смішно, але він все це серйозно.
— Ви та ваші діти в розкоші живете, а ми бідуємо. Ви маєте нам допомагати.
— А чому ми тепер маємо вам допомагати? Ви всі здорові люди, можете заробити та жити нормально, — відповів я.
Тільки діти брата також, дивлячись на батьків, звикли нічого не робити і жити одним днем. А бабуся чоловіка та його брата живе у селищі в однокімнатній квартирі.
І ось дзвонить вона моєму чоловікові і каже:
— Миколо, візьми до себе старшого сина свого брата (хлопцеві 20 років), — сказала вона.
— Допоможи йому знайти роботу, і нехай він з вами живе. Може хлопець подивиться, як ви живете і сам змінить своє ставлення до життя. Бо сидить цілими днями в комп’ютері, нічого його не цікавить, працювати не хоче, а годувати його треба. І він же твій рідний племінник, — запропонувала бабуся.
Чоловік їй і каже:
— Бабусю, а чому ти його до себе не візьмеш? Він же твій рідний онук.
— Та ти що? Навіщо це мені потрібно? Мені ніхто не потрібний. Він почне гуляти, приводити друзів, а мені потрібен спокій.
— А ти, бабусю, вважаєш, що нам спокій не потрібен? Я можу допомогти йому знайти роботу та влаштувати до гуртожитку.
Хлопець дорослий, якщо захоче, може всього досягти в житті, а не хоче, як хоче. Його життя і тільки йому вирішувати, як його прожити.
І так, нехай ображаються, нехай не ображаються. Але нам спокій нашої родини дорожчий.
Працювати та віддавати гроші ледацюгам? Та це страшніше, аніж виплачувати кредит.
