Оскількт потрібно виговоритися, сварок із хати виносити подругам або своїм батькам не хочу, то вирішила виговоритись тут. Мені важко спілкуватися із сім’єю чоловіка, і це сталося поступово.
З чоловіком у шлюбі 6 років, але разом живемо 10 років. Ми одне одного дуже кохаємо, але сваримося дуже часто через його сім’ю.
Коли ми з моїм чоловіком вирішили жити разом, його сім’я була проти, тому що я з села, невідомо хто і звати мене ніяк. Те, що батьки його були проти, дізналася через рік спільного життя, але одне без одного ми вже не могли і, незважаючи на це, ми стали спільно жити.
Чоловік прийшов зі своєї сім’ї лише з одягом, ми разом зняли квартиру, їли з однієї тарілки (оскільки посуду більше не було) працювали дні та ночі. Його батьки ніколи до нас не приходили, мотивуючи тим, що як будете у своїй квартирі жити, то ходитимемо, потім переїхали до своєї квартири (не одружені ще були на той момент), але квартиру записали на маму чоловіка, хоча кредит платили разом.
У нього ще є брат, він із тих людей, які люблять жити гарно, не маючи на це коштів, сам у боргах, загнав сім’ю у величезні борги, і нам теж повинен був грошей, але це ми йому пробачили. Почалося все з того, що одного разу чоловік забув телефон у брата в машині, а брат узяв і продав його.
Я звичайно, не стрималася і висловила братові все, що я думаю щодо цієї ситуації, гроші після цього якось він віддав. Потім брат вкрав і продав наш плеєр, причому зробив він це, коли ми поїхали в інше місто, на один день, він узяв ключі у батька (ми їм дали ключі про всяк випадок), довелося міняти замки, мамі ми нічого його не сказали, щоб не засмучувати.
Але братові все, що ми думаємо, ми сказали. Він вважає, що я налаштовую чоловіка проти нього, хоча це не так.
Потім почалася підготовка до весілля, брат почав писати, що якщо він захоче, то весілля нашого не буде й іншого. Я припинила з ним спілкування, навіть вітатися перестала, щоб не засмучувати себе.
Потім він вирішив зі мною помиритися, вибачився, я людина не горда, поставилася до цього добре. З цього моменту я спілкувалася з ним для пристойності, але він постійно просто у нас із чоловіком брав у борг гроші, якщо йому даси на тиждень, чекаєш по півроку.
Останній раз запитала, він почав мене ображати, що я питаю, на кшталт він знає, що повинен. Ми з чоловіком маємо вже трикімнатну квартиру, машину, їздимо відпочивати, все зробили самі, працювали кожен на двох роботах, і чомусь усі родичі чоловіка вважають, що їм мають давати гроші.
А я не можу так, я нікому нічого не винна, зараз так трапилося, я працюю одна, чоловіка звільнили, його батьки зайняли грошей у черговий раз і не віддають, а мені так прикро, у нас ремонт, я одна, чоловік півроку не працює. Ще й суди, оскільки звільнили незаконно.
І в цей час дізнаюся, що його батьки зайняли грошей у нас братові, щоб той поїхав відпочивати зі своєю дівчиною, яка сказала, що якщо він не поїде, то вона його покине! А мені прикро, що я повелася на сльози свекрухи, що я собі нічого не купую, дала гроші, щоб допомогти свекрусі, а насправді…
І це не заздрість моя, була у нас можливість ми з чоловіком їздили відпочивати, багато де були. Попросили віддати гроші, нас постійно годують сніданками, а нам треба купити ще багато чого в будинок, немає столу навіть, щоб їсти, їмо на колінах.
Як таке можливо, я вважаю це неповагою до нас із боку батьків чоловіка. І брат, і батьки працюють.
Але таке ставлення, вибачте, якщо сумбурно, але я не знаю, як все висловити, плачу постійно, розумію, що добра не доведе. Ще додам, що свекруха гарна жінка, спочатку хоч і не любила мене, але зараз ставиться добре, свекру я не подобаюся, чоловікові пише про мене смс з сарказмом, але я не дивуюсь, він такий чоловік, до всіх так ставиться.
Як поводитися не знаю, чоловік нічого не робить. Навіть не знаю, чи повернуть нам ці гроші.