Синові три роки, і нагодувати його ціла проблема. Може цілий день пробігати голодним, хіба що сік чи компот може випити.
Пробувала вмовляти, пояснювала, щоби вирости здоровим і сильним треба вчасно їсти. Забороняла гуляти, доки не поїсть, все марно.
У будинку з цього приводу всі вже пересварилися, а живемо разом із батьками чоловіка, і кожен вважає себе експертом.
Чоловік сказав, що нема чого годувати дитину насильно, якщо вона не хоче їсти, значить, не голодна. Потрібно чекати, поки не попросить сам, може завтра, а може і післязавтра.
Так і вирішили, перестали пропонувати поїсти, давали тільки пити, та й то несолодкий компот. До речі, так нам і лікарка сказала, щоб не примушували, а по можливості не давали жодних навіть фруктів, щоб не перебити йому апетит.
Але тут починає голосити свекруха, що ми заморимо так дитину голодом і почала нишком підгодовувати то печінкою, то цукеркою. На її думку, краще їсти хоч щось, ніж зовсім нічого.
Оформили сина у садок, але переживаємо, як він там буде. Попередили вихователів, щоб не лаяли його за те, що відмовлятиметься від каші, яку він зовсім не любить.
Але несподівано для всіх у садочку він уже з першого дня почав їсти, як усі інші діти. Я навіть одразу не повірила, доки сама не побачила, прийшовши його забирати в обід.
Коли про це сказала вдома, свекруха не втрималася, щоб не прокоментувати. Виходить, що син не хотів їсти те, що я готувала, а в садку смачна їжа, тому його й змушувати не треба.
Я не втрималася і сказала, що дитина не їла і те, що готувала свекруха. Їй це не сподобалося, і вона дуже образилася.
Вирішили проблему з дитиною, але з’явилася інша: свекруха вже більше тижня зі мною не розмовляє, скаржиться всім, що її образила. Може, й справді, треба було змовчати?