Прочитала тут історію про те, чи потрібно давати кишенькові гроші дитині і хочу сказати, що у нас у сім’ї якраз прийнято давати дітям кишенькові гроші. Коли ще доньки були маленькі, ми подарували кожній скарбничку, куди вони кидали гроші, ніби зароблені дрібною допомогою по дому.
Часто скарбничку їм поповнювали дідусі та бабусі, коли приходили в гості, але теж, як було зазначено, зовсім незначну суму. Молодша збирала на велосипед і ніколи не брала звідти, старша часто заглядала в скарбничку, пояснюючи це тим, що їй терміново щось треба купити.
Купувала в основному солодощі та дрібні дрібнички, на кшталт наклейок. Ми з чоловіком не втручалися, вирішили, нехай звикають розпоряджатися грошима як заробленими, так і подарованими.
Зараз обидві ходять до школи, Даша до п’ятого класу, Оля у восьмий. Щодня вони обидві отримують однакову суму кишенькових грошей, щоб вони могли купити щось поїсти, або коли потрібно зошит чи ручку.
Даша ніколи не витратить усі гроші, приносить решту у свою скарбничку (збирає на сукні, солодощі чи іграшки), Олі скільки ж не дай — все мало.
Часто займає у сестри, але не завжди повертає борг, оскільки грошей у неї немає. Просить у нас, щоби віддати сестрі.
Коли посилаю в магазин по продукти, даю гроші приблизно, дозволяю купити собі хто що хоче. Ніколи не перераховую здачу — боюся образити, ще подумають, що їм не довіряю.
Вчили ми їх однаково, але кожна робить по-своєму. В обох дочок, сподіваюся, колись будуть свої сім’ї.
Вони стануть самостійними господарками, але я вже зараз бачу, як кожна з них вестиме будинок. Не всі мої спостереження мене тішать.
У мене було нормальне дитинство, але кишеньковими грошима батьки мене не балували. Вважалося, що все потрібне мені й так купують.
Я ніколи не питала, скільки вони заробляють, це вважалося непристойним. Я думаю, що треба давати дітям гроші і не боятися при цьому, що вони витратять їх на щось непотрібне. Цим не вбережеш, тут не в грошах справа, а у вихованні.