Все в житті завжди не просто, але звинувачувати обставини не можна, все в твоїх руках, ти або зламаєш ситуацію і впораєшся з усім, або зламаєшся і здасися, все інше лише відмовки та виправдання слабкості.
У 24 роки я зустрів свою майбутню дружину. Ми обидва тоді були у тяжкому стані, і я і вона з неблагополучних сімей, і я і вона погрязли в болоті неправильного життя, з якого марно намагалися вибратися.
Вона, як і я, була пов’язана з різними справами, за які люди зазавичай відповідають перед законом і мала погані звички. Я дружив із пляшкою, а вона теж була залежна.
Вибиралися з цього разом, зав’язали зі всіма справами, з поганими звичками покінчили, стали жити правильним життям. І здавалося, що все погане позаду.
Коли все трапилося, нам було по 35 років. Не писатиму всіх подробиць, скажу простіше, дружина зрадила, і все вилізло назовні. До того ще вона сіла знову в свою залежність, коханець теж щільно сидів.
А в нас доньці було лише п’ять років. Я намагався зберегти нашу сім’ю, але марно. Все закінчилося тим, що їх із коханцем та ще якимось мужиком заарештували, дали кожному по 10 років. Поки вона сиділа у в’язниці, я розлучився через суд.
Нині доньці 24 роки. Дружина давно вийшла на свободу, намагається налагодити стосунки з донькою, намагалася налагодити стосунки зі мною, але, як ви розумієте, деякі наші гріхи ми виправити не можемо. Ось така правдива життєва історія, про людей, про прагнення і про силу волі.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…