Мене дратує бабуся чоловіка. З чоловіком живемо 4 роки, 3 роки із яких жили окремо. Оскільки мої та його батьки далеко, жили ми удвох у своєму домі та своєму «світі», тихо, спокійно вирішували все разом.
Але нещодавно, ми взяли до себе бабусю чоловіка, тому що вік і здоров’я не дозволяв їй бути однією, крім нас, інших родичів або не було місця для неї, або свої великі сім’ї.
Спочатку все було добре, вечеряли разом, весело. Але потім почалося: вона почала командувати, то їй не тим рушником витерли кухонну стійку, то відчинили вікно і їй холодно, в магазині не такі яблука купили.
І останнім часом, якщо я прошу залишати, наприклад, на ніч відкриту кватирку у ванній кімнаті, це ігнорується. Мене це вже дратує, чоловік каже не зважати, але це і мій дім. Я не можу зробити так, як хочу.
З чоловіком на цьому ґрунті почалися сварки, він постійно каже: «знайдіть нарешті компроміс». Але як, на його думку, його знайти? Сам він нічого їй не каже, та і його все влаштовує.
А я щодня нервую через дрібниці і, здається, взагалі скоро з’їду на окрему квартиру. Не хочу щоб зараз писали, що я егоїстка і накрутила себе сама. Але люди, що ви робите у подібних ситуаціях?
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…