— Куди тобі волосся фарбувати? Хто тут в селі тебе бачить? Крем для обличчя? Є дитячий, від зморшок все одно нічим не врятуєшся, — може Ліна запросто відмовити мамі. — Мамо, а ти не пробувала порахувати, у скільки ти мені взагалі обходишся? Їжа, побутова хімія, комуналка твоя, ліки, одяг. Вибач, але ти порахуй хоча б приблизно

— Я теж їй допомагати не можу, нічим. Вчора заїхали з донькою, а вона мені тихенько каже, мовляв, дай мені грошей трохи, я тобі консервами віддам. А потрібні мені ці консерви? — розповідає Катерина Михайлівна про свою двоюрідну сестру.

— У мене теж лише пенсія, а продукти донька з зятем привозять, їхніх же дітей і годую. Не ображаюся я на своїх молодих, допомагають добре, зараз же і ліки дорогі, і комуналка б’є по кишені.

Ну й їм на мене ображатися нема за що, я котрий рік з онуками все літо на дачі живу, поки батьки на роботі.

— А як же Галина живе?

— А ось так, теж з онуком на дачі. Ні, продукти їй Ліна привозить. Крупу, консерви, м’ясо, сир. Все ж Галині теж онука годувати треба. Але грошей Ліна їй в руки не дає, ані копійки.

Купує все сама, аж до мила й туалетного паперу. Щось подешевше, так. Але в останні пару років вона взагалі матір у чорному тілі тримає, дорікає, мовляв, я тебе утримую «від і до», тож сиди й сопи в дві дірочки.

І так ще рік їй сидіти, поки пенсію не призначать, щоправда, пенсія буде мінімальна.

— Ой, ну не знаю, я б так жити не змогла, — хитає головою приятелька Катерини Михайлівни. — Це ж каторга. Та ще й з докорами. Вже влаштувалася б на роботу, хоч підлогу мити десь, але копійчину б мала.

— Та яка підлога, в неї то тиск, то поперек, — махає Катерина Михайлівна рукою. — Та й м’яка вона, Галина. Їй шкода онука, він у них і з купою болячок.

Ну ось так склалося, потрапила до доньки в кабалу, все так збіглося, Ліна м’яко стелила, а тепер жорстко спати стало.

Галині Петрівні дійсно до призначення пенсії рік. Майже 10 років тому у віці за 50 вона потрапила на роботі під скорочення.

Сили тоді були, кваліфікація була і жінка вважала, що без труда знайде собі нове місце.

Ще й трималася якийсь час на заощадженнях, які вдалося зробити поки працювала, не йшла на першу-ліпшу вакансію — вибирала.

А потім, коли вибрала, у її єдиної доньки Ліна зʼявилася дитина. Ліні було за 30 вже, обзавестися малятком довго не виходило, весь час все зривалося на ранньому терміні.

Зараз Ліні 40, сину 8 років, а тоді, коли хлопчик тільки-но зʼявився на світ, стало одразу ясно: слабенька дитина з купою болячок.

Жила Галина Петрівна у скромній двокімнатній квартирі неподалік від зятя і доньки, і Ангеліна благала матір:

— Не влаштовуйся поки на роботу, я одна не витягну.

Дочка єдина, улюблена, Галина Петрівна на вмовляння піддалася. Онука дійсно майже весь перший рік тягали по лікарнях, потім тільки стало трохи легше.

А потім Ангеліна запросилася на роботу: з чоловіком у них все розладилося, пізніше навіть розлучилися, він іпотечну двокімнатну квартиру дружині поступився, зрозуміло, разом з боргами перед банком, та ще й свою участь в рахунок аліментів оформив, так що жити реально було ні на що.

— Я буду тебе утримувати від і до, — пояснювала матері Ліна. — Мені пропонують вийти на інше місце, ще підробляти буду, грошей вистачить.

Ну куди ти зараз на роботу вийдеш? На копійки? Чи на важку фізичну працю?

Галина Петрівна розміркувала: онука шкода, доньці треба працювати, є перспективи у неї, гаразд, погодилася сидіти з дитиною.

Перші роки все було дуже непогано.

Дочка спокійно працювала, робила кар’єру, гроші заробляла, машину купила.

Потреби матері вона закривала повністю: оплачувала комуналку, купувала одяг, ліки, продукти, давала гроші на кишенькові витрати: волосся пофарбувати, купити якийсь мінімальний набір косметики.

І у Катерини Михайлівни, і у Галини Петрівни на Полтавщині є спадкові будиночки — від батьків залишилися.

Тепер ці будинки використовуються як дачі.

Катерина Михайлівна на пенсії вже кілька років, живе на дачі з онуками, на вихідні приїжджають діти.

Галина Петрівна дачниця майже 3 роки, Ангеліна зробила в будинку бабусі ремонт, тепер матір там живе з онуком, який дитячий садок не відвідує і навряд чи буде.

Перші роки і влітку для Галини Петрівни нічого не змінювалося: на доньці повне її забезпечення продуктами й іншим, плюс оплата комуналки, ліків, трохи кишенькових грошей.

Останні пару років Ліна утримання матері обрізала.

На продуктах не економить, але почала потихеньку урізати її в усьому.

— Які нові літні штани? Куди ходити? По селу? Ти й в магазин не виходиш, я сама все купую. Не влазиш у них? Худни, більше рухайся, розжиріла.

— І кишенькових грошей в останній рік не стало, — пояснює Катерина Михайлівна. — Мовляв, занадто багато на матір іде, а Ліна хоче закрити іпотеку достроково.

І адже отримує вона дуже непогано, але економить на матері, та ще й постійно її обмовляє.

— Куди тобі волосся фарбувати? Хто тут в селі (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) тебе бачить? Крем для обличчя? Є дитячий, від зморшок все одно нічим не врятуєшся, — може Ліна запросто відмовити мамі.

— Мамо, а ти не пробувала порахувати, у скільки ти мені взагалі обходишся? Їжа, побутова хімія, комуналка твоя, ліки, одяг. Вибач, але ти порахуй хоча б приблизно. Я ці гроші не просто так малюю, я їх заробляю, важко заробляю, між іншим.

Ліки тепер Ангеліна матері й то купує подешевше, аналоги, а не те, що раніше Галина Петрівна брала в аптеці.

Дочка привозить набір продуктів, сама купує м’ясо і рибу.

З приводу молока домовилася з сусідкою і платить їй, беруть козяче, вважається, що для дитини воно корисніше.

Шампунь і мило — найбюджетніші, одяг матері привозить свій, частково, як підозрює Галина Петрівна, з груп “віддам задарма”, або “секонд-хенд”.

Якщо вже дуже на щось потрібні гроші, Галина Петрівна ледь не випрошує у доньки, а та просить посилання, каже, що труси, наприклад, вона сама їй купить і привезе.

Привозить. Щоправда, не те, що мама замовила, а те, що подешевше.

— Ліно, але ж це взагалі жахіття! — розгублено дивиться Галина Петрівна на «обновки».

— Жахіття? — одразу починає злитися донька. — А грошей скільки на все треба? Не жахіття? Мамо, ти не працюєш уже багато років, по магазинах не ходиш, ти цін не бачила. І потім, я одна утримую і дитину, і тебе.

Не в твоєму становищі вередувати, будь задоволена, що живеш собі на втіху, на природі, все в тебе є…

Галина Петрівна людина неконфліктна, але дуже образливо чути зараз таке.

Якось сказала доньці, що вона їй дитину виходила, тому й не працювала і не працює, що це донька повинна бути вдячна.

І почула, що мама може в будь-який момент іти й влаштовуватися на роботу, а Ліна легко найме няню на ці гроші.

— І куди я піду, — горює Галина Петрівна. — Вона права. Няню вона легко найме, а ось я за рік до пенсії — тільки на важку фізичну працю.

Або на такі копійки, що й не прожити. Є ж різниця, влаштовуватися в 50 чи в 60. Потрапила в кабалу, у рідної доньки гроші випрошувати доводиться.

Як вам ситуація?…