Вийшла заміж у 20 років, чоловік старший на 5 років. Дуже довго просив вийти за нього заміж, погодилася.
Через рік взяли кредит на 10 років 300 тисяч, моя мати поручитель, чоловік обіцяв погасити за 2-3 роки. Як завжди буває, не вийшло, проблеми з роботою, платимо досі.
Зарплата маленька, ні на що не вистачало і так вийшло, що мені довелося звільнитися з роботи через цькування одного з колег, а працюємо з чоловіком в одній фірмі, але майже не зустрічаємося.
На новій роботі пропрацювавши пів року, я звільнилася і ще пів року не могла знайти роботу. Потім узяли на старе місце, оскільки той колега звільнився, я погодилася.
Грошей не вистачало, живемо у маленькому місті, зарплати маленькі, відрахування до пенсійного не платилися майже. Ще відразу після весілля я почала хворіти, виявилася не сумісність гормональна з чоловіком.
Потроху продавши машину, на яку брали кредит, купили обладнання для шиномонтажу, збудували гаражі, на землі батьків чоловіка. Начебто все налагодилося, переїхали до свекрухи до будинку жити, квартиру почали здавати.
У сестри чоловіка знайшли страшну хворобу, я допомагала, прибирала, готувала, навіть моя мама трохи ображалася, але у неї почалися до мене претензії. Одного разу навіть накинулася на мене, і я сказала або повертаємось у квартиру, або розлучення.
Виїхали від них, і з цієї миті мені стало не по собі з чоловіком, зрозуміла, що не можу без нього, але спати з ним стало гидко. Він почав мене дратувати, але розумію, що не зможу без нього.
Чоловік почав часто випивати, у гаражі пропадати із друзями. Знаю, що ніколи не зраджував, це точно, але все одно неприємне.
Пройшло ще 2 роки і я вирішила від нього піти, все одно жили як кішка з собакою та дітей не було, але він благав і я повернулася через тиждень. З цього моменту розпочалася взагалі каторга.
Купили телевізор і з ним дали кредитку, я скористалася, і пішло – поїхало. Так 2 роки брала кредитні картки, і накопичилося 90 тис. боргів, плюс накопичувалися платежі до пенсійного.
Забула сказати, що батьки чоловіка взяли кредит на будівництво будинку та гаража та чоловіком віддавав по 20 тисяч, а може й більше, я чесно не знаю, скільки.
А ми мали жити повністю на мою зарплату, а це всього 11000. А зі своєї зарплати залишки він кудись подів.
Ось я й уплуталася в ці карти, знала що не можна, не дура, кмітлива, але не розумію, що зі мною коїться. Стали лікуватися, щоб планувати дітей, думала з дитиною по-іншому буде, не виходило нічого.
Документи здали на штучне і тут я перестала по кредитках платити, просто вже займала стільки, що не було чим і моїм батькам надійшов лист, і все з’ясувалося.
Ми взяли 1 кредит на кредитки, а батьки виплатили до пенсійного. Краще б чоловік тоді мене покинув, але навчитися планувати та економити я так і не навчилася, бо я сама, а він обіцяв допомагати все планувати, так і не допомагає.
Поки чекали відповідь на штучне, дізналася, що чекаю дитину, але потім, після появи дитини не платила ще й податки, тому то тут, то там, що то спливає, а зізнатися я не можу, не знаю чому.
Не можу до кінця розповісти ні чоловікові, ні батькам. Дитині був рік, чоловікові припинили платити зарплату, і я заклала золото.
Чоловік завжди каже, що на 1000 прожити тиждень можна, а сам щодня м’ясо просить. Борги всі свої я роздавала тільки коли припре, і то не все. Тепер залишилося лише золото викупити.
Я розумію, що віри мені вже немає, він хоче розлучитися. Я товста, 50 розмір одягу, з 42, домогосподарка, немає жодних інтересів, тому що цікава мені юриспруденція, а навчалася на менеджера з туризму. Чоловік мені забороняв кудись йти вчитися, казав, гроші він зароблятиме, а я, щоб на своїй роботі сиділа і нема чого мені дурниці займатися.
Дитина ходить у сад, чоловік дає мені працювати виходити, оскільки є нічні зміни і він боїться залишитися з дитиною, а я слухаю його, віе за мене платить, а я нічого вже не хочу.
Я завжди раніше за собою стежила, а зараз наплювати, хочу жити по-людськи, не брехати, не викручуватися, не крутитись, але з ним чомусь так не можу. Він мене лає, що я йому борги вішаю.
Зараз взагалі каже, що якщо розлучимося, дитину не віддасть, хоча думає, що не від нього (я жодного разу не зрадила).
Він мене тепер лякає. Ось і боюся, і піти, і залишитися.
Не знаю, що робити, в собі не можу розібратися. Неприємний іноді до жаху, задоволення ніякого не отримую, бісить, дратує, але боюся втратити, а тепер ще й дитини. Я зовсім заплуталась.
