Я завжди мріяв жити один без батьків та своєї сім’ї. У 30 років я здійснив свою мрію, купивши квартиру і насолоджувався тим, що ніхто не пиляє мене, не потрібно переживати за дітей. Я один, сам за себе і вільний від усього.
Друзі всі переженилися, батьки вже давно покинули цей світ, а я живу один. Нині мені вже 57 років. Так, я, як і раніше, задоволений своєю самотністю, але не знаю, куди подіти вільний час.
Тварин немає, сім’ї та дачі теж. Весь мій світ змінився, і бути одному тепер не круто, а скоріше не перспективно. Це я зрозумів у той момент, коли мені одна моя гарна знайома сказала, що без сім’ї у своєму віці я виглядаю несерйозно.
Мені насправді було дивно це почути, бо мій дохід дуже серйозний, якщо дивитися за мірками країни та мого спілкування. У мене гарне тіло, я освічений і затребуваний, як фахівець, але чомусь ніхто не хоче брати до уваги мою «серйозність».
Невже родина справді такий важіль, який потрібний кожному чоловікові? Так, це відповідальність, тому я розумію, чому деякі стверджують таке. У мене також є відповідальність за свій бізнес, за робітничий колектив.
Зізнаюся, зачіпають почуття молоді сім’ї з дітьми. Я сам себе позбавив всього цього, але в той же час розумію, що це не для мене.
Жодну жінку я не зробив би щасливою. А зараз заводити сім’ю, і зовсім бажання немає. Чую від своїх співробітників про постійні зради з боку чоловіка чи дружини.
Я не розумію, як під приводом «ну буває», можна пробачити зраду? Адже це неправильно. Ви або будуєте звичайну сім’ю, або живете один, як я.
Я не один, адже навколо повно людей, з якими можна поговорити, але це не зовсім спілкування, яке дають рідні люди. Зі своїм достатком я міг би одружитися і зараз, навіть набагато молодші жінки не відмовилися б.
Але навіщо? Щоб знайти проблеми? Думати, чи не зраджує мені дружина, чи не пішли й діти поганою доріжкою?
Я так і не вирішив, що краще – самотність чи сім’я? Тут плюси та мінуси приблизно рівні. Але зробив висновок, що за все у цьому житті треба платити.
Мені комфортно одному, але іноді відчуваю заздрість до сімейних людей, вони, напевно, мають такі ж почуття до таких, як я. Очевидно, золотої середини тут немає.
