Квартира, в якій ми живемо, подарована мені моїм батьком на весілля, батько давно пішов з сім’ї і таким чином вирішив мені компенсувати самотнє дитинство, але записана на нього, бізнес повністю мій, та й дитина теж залишиться зі мною, чоловік став підтверджувати слова ділом – став дбайливим, ніжним чоловіком батьком, сказав, що хоче ще й доньку, що все зрозумів і тепер щасливо заживемо

Із чоловіком знайомі ще зі шкільних років, зустрічалися три роки, одружилися і ось нашій родині вже 10 років. Було велике кохання, жили чудово.

Нещодавно вирішили, що вже час планувати дитину і зараз нашому синові півтора роки. Здавалося б, живи і радуйся, але я дізналася, що у чоловіка є коханка, вірніше з’явилася тоді, коли з’явилася дитина.

Чоловік за характером егоїст, тож і дітей довго не було, хотів, щоб уся увага була тільки йому, але потім погодився, коли я почала наполягати. Можливо, вік вплинув – йому зараз 38 років.

Розумію причину зради, але пробачити все одно не можу. Я почала менше приділяти йому уваги, весь вільний час займав син, але ж можна було мені допомогти, тоді б і час на нього теж залишався.

Адже це не тільки моя дитина, та й йому не вісімнадцять років, у багатьох наших друзів уже по двоє чи троє дітей і справляються разом, там чоловікам не до зустрічей на боці. І ось довго думаючи, що мені робити, вирішила сказати йому, що я все знаю.

Очікувана реакція: «це неправда, у мене нікого немає, крім вас із сином мені ніхто не потрібен». Чоловік злякався розлучення, бо він залишиться ні з чим.

Квартира, в якій ми живемо, подарована мені моїм батьком на весілля (батько давно пішов з сім’ї і таким чином вирішив мені компенсувати самотнє дитинство) і записана на нього. Бізнес повністю мій, та й дитина теж залишиться зі мною.

Чоловік став підтверджувати слова ділом – став дбайливим, ніжним чоловіком батьком. Сказав, що хоче ще й доньку, що все зрозумів і тепер щасливо заживемо.

Я почала потроху заспокоюватися, вважаючи, що в цьому є і моя вина, але зрідка перевіряла його телефон і виявила смс, яку він їй писав. Чоловік став відпиратися, але потім зізнався, сказав, що не може так різко порвати з нею і йому для цього потрібен час.

Я вирішила йому допомогти, не стала розлучати закоханих та подала на розлучення. Чоловік вибачався, повзав на колінах, казав, що все зрозумів, але мені це вже було нецікаво.

Головне, що в мене є моя дитина, а він нехай живе так, як хоче. Просто не можу навіть уявити, він би попросив в мене наче дозволу на те, щоб не образу з нею розійтися, а поступово, щоб не так боліло. От дурня яка.