Рома вважав свою дружину красунею і говорив друзям як йому невимовно пощастило з дружиною. Друзі стримано посміхалися, попиваючи дорогу випивку, якою їх пригощав Рома.
Лазня у Роми що треба, а котедж – просто блиск. Сам він опудало городнє – таким тільки ворон лякати: брови як два кущі на величезній голові у вигляді кулі, між брів – глибока зморшка, що приросла до черепа, оченята чорні, вугільні, їх і не видно майже з-під брів; ніс у Роми завбільшки з картоплю й дивиться набік – зламаний був замолоду в бійці, і це теж, знаєте, шарму не додавало.
Взагалі ряха в Роми така, що по ній можна бити й бити до нескінченності, потворнішою вона від цього не стане, бо страшнішою не може бути в принципі. Додайте сюди широкі масивні плечі з рельєфами качка, а ще краще уявіть літнього, але міцного байкера з борідкою, що розвивається за вітром, такої мужньої і збитої, і точний портрет Роми вам стане гранично зрозумілим.
Порівняно з ним дружина Олена справді була нічого: така собі повненька булочка без талії та сучасного догляду, досить миловидна й ніжна. Абсолютно середньостатистична на вигляд. Але хрустка. Адже є люди нудні, як прісний м’якуш, їх жуєш-жуєш, не відчуваючи ні задоволення, ні смаку, вступаєш у контакт тому що треба, а є ті, що запалюють, самі того не відаючи, рецептори смаку, і ти дивуєшся (розповідь для сайту Рідне Слово)їм, регочеш, оживаєш, заряджаєшся від них енергією світла.
Рома так і називав дружину: булочка, моя хрустка французька булочка. Порівняно з ним вона реально була красунею.
— Хлопчики, ви там не голі? Я заходжу, хі-хі-ха.
— Заходь, красуне моя! – низько пробасив Рома.
Напарившись із першого заходу, чоловіки розвалилися на шкіряних диванах передбанника й обговорювали політику. Рушники прикривали їхній сором нижче пояса. Олена підштовхнула круглою сідницею двері й запливла до них із тацею.
— Зголодніли? Принесла закуски!
Променисто усміхаючись, вона виставила на столик перед чоловіками витончено приготовані закуски, підморгнула кожному з таким виглядом, наче була карколомною моделлю, і нахилилася до чоловіка, щоб той поцілував її.
— Феміна! – сказав Рома і з задоволенням пришльопнув її по сідницях.
Олена ще раз кокетливо пробіглася по обличчях чоловіків і пішла до виходу, вся така з себе богиня. Наостанок вона побажала їм легкого пару.
Друзі Роми залишилися в змішаних почуттях і на хвилину зависло мовчання. Чоловіки куштували закуски і на їхніх обличчях блукало блаженство від усього: і від смаку, і від чисто чоловічого затишку передбанника. У деяких із них квартири були завбільшки з цей передбанник, обставлені значно скромніше. А у Ромки ж: телевізор на півстіни, міні-кухня, оббиті натуральною шкірою крісла і диван, значні роги лося, якого Рома завалив особисто на полюванні, а також шафа з різьбленого дуба з відкритими полицями. На полицях цих красувалися трофеї господаря: усілякі штучки з далеких країн, кубки, здобуті за молодості, кілька книг, серед яких Шопенгауер і Ніцше. Книжок цих Ромка ніколи не відкривав, просто прізвища авторів звучали переконливо, ось він їх туди і поставив. Зроблено це було не заради хвастощів або «понтів», Ромі просто було приємно на них глянути.
— І справді чарівна в тебе дружина, Ромо. Приємна жінка, – висловив загальну думку Денис.
— Занадто гарна для мене, чи не так? – усміхнувся Рома, перекидаючи в себе хмільний напій.
— Чого-чого, а самовпевненості їй не відняти, – засміявся під схвальні кивки інший друг, – так кокетує, що й закохатися можна. Якби моя дружина так поводилася, то навіть не знаю…
Рома знизав своїми титанічними плечима.
— Усім жінкам подобається увага, у них від цього настрій кращий, то навіщо я позбавлятиму її такої дрібниці? Вона з ким-небудь трохи пофліртує – з вами, наприклад, або на роботі, – і отримає відповідну реакцію. Їй приємно від відчуття бажаності. А вдома я дров підкину(розповідь для сайту Рідне Слово) в багаття її самооцінки.
— А якщо зрадить? Не боїшся? Як моя колишня, наприклад…
— Не боюся. У нас усе чудово, діватися їй від мене нікуди. І взагалі, мужики, у мене свій підхід до жінок. Довелося виробити стратегію з утримання поруч із собою жінки. Вам добре, у вас обличчя прийнятні, а я страшний.
— Ну-ну, і що ж там? – зацікавилися друзі.
— Що? Хочете майстер-клас?
— Давай! – пожвавилися чоловіки.
Рома встав і підійшов до дзеркала біля каміна. Почухав задумливо бороду. Із дзеркала на нього дивилося щось потворне. Але Рома посміхнувся сам собі.
— Я вам казав коли-небудь, що ніколи не дивлюся вранці в дзеркало? З будь-якого дзеркала на мене дивиться страшний мужик, та й на всіх фотографіях теж, який ракурс не візьми… ну, знаєте, є в кожного «робочий» бік обличчя або певний нахил камери… На мені це не працює. Так от. Я коли зуби чищу, то ніколи не дивлюся на себе в дзеркало, очі в раковину завжди вперті – це щоб не шокувати себе зранку. Я ще у двадцять років зрозумів, що так настрій на весь день кращий.
Дівки від мене шарахалися в сторони, поки ви по жінках скакали… А потім Оленку зустрів – вона не злякалася. У неї зір був мінус вісім і вона соромилася носити окуляри… Так от, чоловʼяги… Головне встигнути якнайшвидше таку дівчину під вінець затягнути. І дитину їй одразу зробити, а бажано двох, як зробив я, поки вона не задумалася про корекцію зору. А потім, коли зір повернеться, вона вже нікуди не дінеться: спільний побут і двоє дітей подолають ту силу, яка відштовхуватиме її від вас, коли вона прозріє. У моєму випадку я тільки на дітей не покладався: бізнес замутив, вдало вийшло, гроші з’явилися, а це теж стримувальна сила. І ось прозріла Оленка, а поруч із нею, виявляється, чудовисько… Але чудовисько не просте, воно їй дітей зробило, будинок відбудувало, коротше, повний комфорт…
— А якщо закохається? – поцікавився Денис, – усе одно може піти й відсудити половину.
— Тут усе просто: падаєш вчасно на коліна, ручки в молитовну позицію складаєш, сльози рясно ллєш і гундосиш, повзаючи за нею: «Ну, будь ласка!!!» Мені допомагає.
— Жартуєш? – скривилися друзі. Такого мужика, як Рома, важко уявити таким, що плаче та ще й на колінах.
Рома розсміявся і закинув до рота кілька закусок.
— У кожному жарті лише частка жарту. Жалість – це теж аргумент важливий. Тож на коліна, мужики, перед жінками! Схема жалюгідна, але робоча, рекомендую людям будь-якої статі, якщо ситуація безвихідна.
Друзі відставили чарки. Було незрозуміло жартує Рома чи ні.
— А ти не думав там про… – поводив по своєму обличчю товариш.
— Про пластику? Я що – ненормальний? Ні, мужики, якщо мені хочеться побачити себе красивого, то йду з дітьми в кімнату кривих дзеркал, там я дуже навіть нічого виглядаю. Ну і ще не даремно для самозамилування соцмережі придумали – там я на кожній фотці на мотоциклі і в шоломі, тільки фони різні. І лайків у мене не набагато менше, ніж у всяких губастих панянок. Коротше! Пам’ятайте, друзі, що навіть із такою кривою пикою, як у мене, можна прожити повноцінне життя ідеальної людини, водночас самооцінка буде зашкалювати. Так вип’ємо ж за це!
— Так за це! – весело відгукнулися друзі.
Щоразу, коли зустрічі добігали кінця, товариші Роми трохи сумували і думали про власне життя. Хто з них міг подумати двадцять років тому, що страховисько-Ромка так просунеться в житті? Він же, крім того, що страшний, був найбіднішим із них. Освіта – рівень технікуму, а вони ж лікарі, викладачі, магістри… Поки вони гуляли з найкращими дівчатами, поки моталися по закордонах (розповідь для сайту Рідне Слово)за гроші батьків, Ромка гарував, як проклятий. І завжди був веселим оптимістом, коміком у душі – що дивно!
А коли друзі, одночасно просуваючись на ниві науки, сварилися з дружинами, розлучалися і дріб’язково ділили нажите, Рома «мутив» свій будівельний бізнес. Ніхто не вірив у нього, а він зміг. Пробивним виявився. Він тоді вже був одружений. І друзі стали ним захоплюватися, ставити в приклад знайомим. І найголовніше і найцінніше в дружбі – ніякої заздрості. Рома це все заслужив. Побудував гідне життя своїми руками, розбагатів, піднявся і не оскотинився – залишився таким же простим, відкритим і чесним. Ні комплексів у нього, ні образ, хоча ображали його по життю чимало, зокрема й батьки. Мабуть, у Роми психіка міцна, як шкаралупа макадамського горіха – таку дрібницею не розколеш.
А дружина у нього теж без комплексів. Не проголошуючи себе богинею, вона любила життя, людей і легке кокетство. Вміла насолоджуватися тим, що є. Не красуня – але й що тепер? Задушитися? Життя одне! І Олена йшла по ньому веселою ходою: посміхнеться то одному, то іншому… Кому від цього погано?
Одного разу дві жінки-співробітниці підійшли до неї і сказали: «Слухай, Олен, ти смішна, їй-Богу. Не ображайся, але хтось має сказати тобі правду. Фігура у тебе так собі, зайва вага, майже завжди ненафарбована, недоглянута! І як ти тільки смієш стріляти оченятами чоловікам?!»
Оленка відповіла: «Так, дівчатка… Знаєте, мені навіть не шкода вас. Це який смітник має бути в голові, щоб так вважати? Тобто якщо ви не простоїте дві години перед дзеркалом, мазюкаючи себе тоналкою, то все – потвори? Напевно, і сміття при параді виносите? А мені й так добре! Мене чоловіки люблять за інше! Особливо мій чоловік».
Ніколи в Олени не виникало думки піти від свого рідного чоловіка. І на колінах Рома перед нею ніколи не стояв, не благав «Ну будь ласка!». Це правда, що коли вони познайомилися, то зір у Олени був мінус вісім, але харизма в її чоловіка така, що їй самій іноді треба відбивати прихильниць.
Весело вони живуть, коротше. У коханні.
Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.
