— Людо, хочеш, ображайся на мене, можеш навіть накричати і не розмовляти, але Ксенію я не візьму. Не зможу я, не витягну вже. І спати мені їх укладати ніде, і взагалі… Не знаю навіть, як і сказати, загалом, у твоєї сестри четвертий малюк на початку літа з’явиться, а троє старших до осені на мені

— Усі плани летіти шкереберть, — засмучена Людмила .

— Я просто не уявляю, що робити з донькою, садок зачиняється на ремонт, та й їй у перший клас цього року, до чергової групи її не беруть.

— Еге ж, ти сподівалася на маму й такий облом , — співчуває подруга.

— А свекруха? А взяти відпустку з чоловіком у різні місяці?

— Ти не уявляєш, чого нам коштувало відпустку запланувати на серпень обох. Ми ж на море збиралися до його батьків на тиждень, всі разом.

Свекруха працює, вона відпустку бере у вересні, бо Ксенію до першого класу треба водить, я і в цьому на маму сподівалася, але… сестричка моя вирішила, що їй мамина допомога потрібніша, четверта дитинка скоро у них буде, ти тільки уяви!!!

— А ти не знала хіба? Ну і справи! І все таємно від тебе?

— Ніхто не проговорився, — посміхається Людмила. – Ні мама, ні сестра. Втім, із сестрою я не спілкуюсь взагалі ще після того як у неї зʼявилося третє малятко. Мабуть, спеціально говорити мені не стали, щоб я майбутній матусі нерви не мотала .

Хоча… нерви там як канати. Четвертого в однокімнатну, це які треба мати нерви?

Щоправда, гадаю, що тепер мама або на дачі затримається, або нашу двокімнатну квартиру віддасть сестрі і улюбленому зятеві, у них же, типу, діти.

Напевно все ж таки, мама буде жити постійно за містом, у двокімнатній вшістьох теж тісно, ​​думаю, обидві квартири продадуть і купуватиме сестрі квартиру побільше.

— Прикро, ти, мабуть, теж їх донька… Виходить, що сестра своєю юрбою дітлахів, тебе, м’яко кажучи позбавляє спадщини…

— Та плювати мені на спадщину, якщо чесно. Мені важливіше те, що мама не зможе виручити мене з Ксенією, хоча обіцяла, що про ремонт ми знали ще минулої осені, тоді було:

«Та-та, звичайно, привозьте, хай Ксенія все літо буде в мене. Їм із Іринкою вдвох буде не нудно».

Ну ось, а тепер у компанію до Іринки переїдуть ще й двоє її молодших братів, а для Ксенії місця вже немає, мабуть, старша донька, перетопчись якось, у нас тут твоя сестра плани з демографії перевиконує, — Людмила роздратована до межі.

Людмилі 37 років, її єдиній дочці Ксенії 7, донька зʼявилася в родині коли подружжю вже було по 30 років, хоча одружилися зовсім молодими, одразу після навчання в інституті.

— А тому, що спочатку треба на ноги встати, — вважає Людмила. – Квартирою собі забезпечити. Ми довго на орендованому житлі жили, збирали, куди було дітей заводити? Як сестра я не можу, я головою думаю.

Молодша сестра Людмилі у 32 роки готується стати матір’ю вчетверте.

Є донька, якій 8 років, є два сини, їм 5 і 2. Є чоловік, який, як підозрює жінка, не вміє нічого, крім як робити дружині дітей.

І є однокімнатна квартира, куплена за допомогою батьків з обох сторін у перший рік шлюбу.

У Людмилі є привід ображатися: вони з чоловіком самі вирішували своє житлове питання, а для сестри всі скинулися , але однокімнатну купили.

Мама пояснює це так: молодша донька заміж пішла, коли Іринці до появи на світ малятка залишалося всього 4 місяці, де б вони жили з дитиною?

— Ну й, зрозуміло, за ці роки ніхто не постарався перетворити крихітну квартиру хоч би на іпотечну двокімнатну, — розводити Людмила руками. – А коли? Сестра весь час у декреті, не встигає з нього виходити, а її чоловік робить вигляд, що працює.

Людмила не часто користувалася допомогою мами з донькою, справлялася сама, а мама… спочатку вона працювала, а потім пішла на пенсію, оголосила це два роки тому, разом із новиною, що сестра чекає третього малюка.

— Ну, як тепер працювати, — зітхнула мама. — Зараз зʼявиться немовля, я хоча б старших візьму на себе. На дачу поїдемо, якось справлюся вже…

Тоді Людмила вперше висловилася з приводу темпів розмноження сестри.

І то не відразу, а коли мама щотижня почала просити Людмилу чи її чоловіка щось привезти на дачу, зробити закупівлі, бо доставки туди немає, а з двома маленькими дітьми до магазину у сусіднє село не дуже зручно їхати з покупками.

— Діти твої, а за покупками їжджу я? Непогано ти влаштувалася, — висловила Людмила сестрі за кілька днів до появи у тієї третьої дитини.

– Мама їм шмарклі втирає, годує на свою пенсію, ми за продуктами мотаємось , при тому, що нашої дитини на дачі немає. Ти з пузом, чоловік твій, також наче в положенні, на дивані  лежить з пузом.

— У нас же немає машини, — сказала сестра. — І потім, відмов мамі, якщо вже так важко тобі. І не треба мені нічого казати, скільки захочу, стільки й буде в мене дітлахів. Не твоя це справа.

Сестра нажалілася мамі, мама образилася на Людмилу, старша (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) донька не приїжджала місяць, а коли приїхала, зустріла сусідку, яка до неї чомусь із претензіями звернулася:

«Мати пакети на собі з сусіднього села тягне, внуки в зубах, а ви з машиною й оком не моргнете ?»

Сусідку Людмила відшила , з мамою теж відбулася непроста розмова.

Та зайняла примирливу позицію: що ж робити, раз так вийшло, я б тобі неодмінно допомогла, якби допомога тобі потрібна була сильно, а зараз твоя сестра без мене ніяк.

— Я теж не схвалюю того, що вона третього зібралася народжувати, — зітхнула мама. — Нікуди їм скільки дітей заводити, зять не тягне . Але що вдіяти?

Діти вже є, куди їх дінеш? Назад не засунеш. Живуть один у одного на головах, восени хоча б старші в садок підуть, а до осені вже як-небудь.

Я вже так думаю, треба квартирами з нею мінятися.

Я в однокімнатну піду, ой, Людо, очима не світи , я тобі дачу відпишу у спадок. Це мій промах , я ж твою сестру якось не так виховала, тепер пожинаю плоди помилок.

І ось, минулої осені мама обіцяла взяти на собі Ксенію, мовляв, сестра у місті з хлопцями сама, а я з онучками у селі.

Але, коли Людмила допомагала мамі переїжджати наприкінці квітня, точніше, коли назад зібралася від’їжджати старша донька, завагалася й, відводячи очі, повідомила:

— Людо, хочеш, ображайся на мене, можеш навіть накричати і не розмовляти, але Ксенію я не візьму. Не зможу я, не витягну вже. І спати мені їх укладати ніде, і взагалі… Не знаю навіть, як і сказати, загалом, у твоєї сестри четвертий малюк на початку літа з’явиться, а троє старших до осені на мені.

— Знаєш, — хитає головою подруга Людмилі. — А я гадаю, що де троє, там і четверо. Якби мама хотіла, знайшлося б для Ксенії місце. Так, важко, двоє хлопців зовсім малі, але…

Ти маєш рацію в чомусь. Тільки я не відправлю доньку у такі умови. Мене не влаштувало б, якби Ксенія на підлозі спала, якби бабуся за всією юрбою дивилася в пів ока .

Але мені ж ніхто не запропонував!

Загалом усе, що я могла сказати з приводу сестри, я сказала мамі. І попередила, що мені не треба дзвонити, щоби продуктів привезти.

Моїй дитині місця в бабусі на дачі не знайшлося, мені плювати як, але нехай батьки цих трьох напружуються , — каже Людмила.

— У мене зараз просто голова обертом, як і куди Ксенію прилаштовувати повз цей родинний балаган . І так, з мамою говорити у мене жодного бажання немає. Вона дзвонити, я трубку не беру.

Історію розповіла Людмила Б.

Що скажете?