— А я ж тобі казала: в сумнівних барах із гарними хлопцями порядні дівчата не знайомляться! — мовила подруга, вирішивши “підтримати” Лізу після того, як пішов чоловік.
От тільки підтримка ця була, м’яко кажучи, дивною, Ліза замислилась…
Максим і Ліза познайомилися в барі, куди він завітав із друзями, а вона — з колегами. Їхні столики опинилися поруч, і обидві компанії швидко зійшлися, почавши веселитися разом.
Балакучий Максим запримітив найспокійнішу та найскромнішу дівчину з дівочого гурту.
Вона так мило червоніла від його жартів і, здавалося, була єдиною, хто не намагався йому сподобатися.
Саме це й запаморочило йому голову.
— Як тобі тут? — він підсів до неї ближче, і аромат її парфумів зовсім закрутив йому чуба.
— Гамірно, — чесно відповіла вона.
— Хочеш — утечемо? — запропонував він їй, не дуже-то й сподіваючись на її згоду.
Але дівчина, подумавши, кивнула, і вони, ніким не помічені, вийшли з закладу.
— Тебе Максим звати, так?
— Авжеж! — хлопець усміхнувся. — А хочеш, вгадаю, як тебе?
— Ти викрав мене в дівчат, навіть не знаючи мого імені?! Ну, спробуй вгадати.
— Віолетта! — видав Макс.
— Чому ти так вирішив? — дівчина розсміялася, не чекаючи такого оригінального припущення.
— Бо ти така… така… незвичайна, як це ім’я! — новий знайомий спробував пояснити, але йому забракло влучних слів.
— Мене Ліза звати, — усміхнулася вона.
— Ліза — теж гарне ім’я! Ти колись гуляла під зоряним небом, Лізо?
Вона замислилася.
Останній раз нічне небо вона бачила ще в п’ятому класі, коли ходила з однокласниками в похід.
З того часу зорі їй доводилося спостерігати лише в кіно. Навіть узимку, коли рано смеркає, їй ніколи було глянути на небо й насолодитися його красою як слід.
Змалку її привчили до режиму, тому лягала спати й прокидалася вона рано. Крім того, у яскраво освітленому місті важко було щось розгледіти.
— Дуже давно, — не стала брехати вона Максу.
— Хочеш, ми це виправимо? Я знаю одне місце, звідки чудовий краєвид. Ходімо? — він простягнув їй руку.
«Чому б і ні?» — подумала Ліза. — «Зрештою, завтра вихідний, можна поспати трохи довше. До того ж у мене давно не було стосунків, а цей Макс, здається, нічого!»
— Ходімо! — погодилася вона, вклавши свою долоню в його.
Їм було добре разом.
Їй подобалася його безшабашність, спонтанність, непередбачуваність. Він же захоплювався її розсудливістю, організованістю та вмінням планувати своє життя.
Вона хотіла трохи хаосу у свій спокій, а він — краплю порядку у свій гармидер.
Поки молоді люди просто зустрічалися, усе було як у романтичному кіно: вони гуляли вечорами, дивилися фільми, могли зірватися й поїхати в інше місто потягом на вихідні, обійматися під дощем в парку, кататися на велосипедах або сиділи на світанку з вудками біля якоїсь тихої заводі. Їм здавалося, що так буде завжди.
За кілька місяців вони одружилися. І “рожевий” період добігав свого кінця.
Тоді-то й з’ясувалося, що їхні біологічні годинники зовсім не збігаються: Ліза була жайворонком, Макс — совою. Вона працювала в офісі, вставала рано-вранці, приймала душ, йшла на пробіжку, готувала сніданок, а ввечері рано лягала спати.
Він же був фрилансером, прокидався ближче до обіду, замовляв собі доставку їжі, остаточно приходив до тями ближче до вечора й був бадьорим і повним сил, коли Ліза вже хропіла у ліжку.
— Максе, вставай, я нам сніданок приготувала, — так почалися їхні перші незгоди.
— Лізок, я не хочу, дай мені поспати! Я ліг під ранок! — стогнав Макс, забираючись під ковдру з головою.
— Ну Максе, я для кого готувала? Це свинство з твого боку! — ображалася Ліза.
Чоловік сонний, через силу вилазив із ліжка, плентався на кухню, за секунду змітав з тарілки все, що там лежало, і знову падав на ліжко досипати.
Ліза завжди будувала плани на тиждень наперед. Усе її життя йшло за розкладом. Вона намагалася привчити Макса жити так само:
— Якби ти дотримувався режиму, тобі не доводилося б працювати ночами, тим паче клацання клавіш мені заважає спати. І я прокидаюся, коли ти ходиш із кімнати на кухню туди-сюди!
— У мене ночами голова краще працює, — віджартовувався Макс, не розуміючи, що так дратує дружину.
– Тим паче замовникам байдуже, коли я працюю, головне — здати вчасно замовлення. Це ж не в офісі твоєму сидіти від дзвінка до дзвінка.
— Принаймні, у мене все стабільно, — відрізала вона.
— Я куплю безшумну клавіатуру й одразу спустошуватиму холодильник, щоб не ходити до нього багато разів, — сміявся Макс, намагаючись розрядити обстановку.
Ліза вирішила зайти з іншого боку. Вона склала план для них обох: прогулянки тричі на тиждень, спільні прибирання, настільні ігри або читання книжок вечорами.
— Це схоже на режимний об’єкт із розкладом. Так не піде, — глянувши на список і усміхнувшись, відклав папірець Макс.
— Просто я хочу, щоб ми більше часу проводили разом, разом зростали духовно, — не зрозуміла іронії Ліза.
— Чому не можна бути разом без жодних умов? Мені з тобою добре просто так, не за розкладом і без усяких дурниць, типу читальної зали, — Максим намагався напоумити дружину, але вона, здавалося, не чула його.
— Оця твоя робота… Я не розумію, чим ти займаєшся? Що можна робити ночами в комп’ютері? Може, ти знайдеш собі іншу роботу? Будеш працювати, як усі нормальні люди?!
— Лізо, мені подобається те, чим я займаюся. І що значить — працювати, як нормальні люди? Вставати ні світ ні зоря, трястися годину на роботу й годину з роботи, в цей задушливий офіс, де всі сидять на головах одне в одного, заздрять успіхам колег, підсиджують, злословлять?!
У мене гарна робота, пристойна зарплата. Чим ти незадоволена? — Максим розклав їй усе по поличках і вирішив перевести все на жарт.
– Якщо тобі заздрісно, давай знайдемо й тобі віддалену роботу! Будемо разом працювати вдома.
— Ну вже ні! — обурилася Ліза. — Такий спосіб життя занадто розслабляє. Я не звикла так жити.
— Ну от, бачиш, а я не звик жити за розкладом! — Максим вирішив, що вони дійшли згоди.
Але конфлікти тривали.
— Дружино моя кохана, поїхали у вихідні на дачу до мого друга?! — пропонував Макс Лізі наприкінці тижня.
— Максе, ти забув? У нас за планом прибирання, — показувала йому свій список справ Ліза.
— Та ну його, те прибирання! У нас же мох ще по кутках не росте, — сміявся він. — І таргани поки не завелися. Потім зробимо (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) твоє прибирання. А поки погода чудова, можна й відпочити!
— Потім пізно буде, як таргани заведуться, — цілком серйозно обурювалася Ліза. — Можеш один їхати на свою дачу!
— Ну давай хоч на концерт сходимо, — не полишав надії на нормальні вихідні Максим, — я вже сто років ніде не був!
— У нас на цей місяць увесь бюджет розплановано до копійки, — Ліза опускала з небес на землю чоловіка.
Поступово вигляд папірців на холодильнику із запланованими справами почав викликати в Макса роздратування.
Згодом усі його спонтанні пропозиції стали зустрічатися Лізою гостро.
— Ходімо в кав’ярню, посидимо, розвіємося, замовимо собі чогось смачненького? — намагався витягти дружину з дому Макс.
— Навіщо кудись іти, коли я вдома можу приготувати все що завгодно, — знизувала плечима Ліза, сидячи перед телевізором.
— Я втомився сидіти в чотирьох стінах, як вʼязень, — Макс починав втрачати терпіння. — Тобі ж раніше подобалося гуляти ночами, тусуватися в барах, зриватися в інше місто на вихідні.
— Максе, це було раніше, — розводила руками Ліза. — Тепер усе змінилося.
— Та що змінилося? — вибухнув Максим. — Я все той же! От ти змінилася!
— Раніше ми були вільні, а тепер у нас сім’я, а це велика відповідальність, — як малому дитяті, пояснювала чоловікові Ліза. — Ми не можемо бути легковажними.
— Я не змушую тебе стрибати з парашутом, я просто прошу тебе трохи вийти за рамки твоїх розкладів і планів! — схопився за голову Макс. –
Я втомився бути весь час тим, ким ти хочеш! Мені перестало бути комфортно поруч із тобою!
— Що ж, іди, розважайся, я тебе не тримаю, — холодно відповіла Ліза. — Знайди собі більш комфортний варіант, якщо ставишся до дружини, як до дивана!
Макс, стомившись сперечатися, схопив куртку й вискочив із квартири.
Ноги самі привели його в той самий бар, де вони (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) познайомилися. Чому тоді все було інакше?
Адже він їй подобався таким, яким він був. Що сталося? У
нього було стільки запитань і жодної відповіді. Макс ще кохав свою дружину, але розумів, що втрачає себе поруч із нею.
Спочатку Ліза зателефонувала подрузі. Але та замість підтримки почала засуджувати Лізу за швидке заміжжя та неправильний вибір чоловіка.
— Вам треба було пожити разом до весілля. Тоді б ви й не одружилися, — мовила подруга.
— Це було б жахливо… Якби ми не одружилися, — раптом сказала Ліза й відключила дзвінок. Вона зрозуміла, що не хоче втрачати Максима.
Ліза сиділа біля вікна, вимкнувши світло в кімнаті, й дивилася на пусту вулицю.
Вперше вона залишилася вночі вдома сама відтоді, як вони з Максом одружилися. Тиша в домі, якої їй весь час так не вистачало, не тішила.
Вона зрозуміла, що звикла чути шелест клавіш ноутбука (Максим досі не купив безшумну клавіатуру), клацання дверцят холодильника та кроки чоловіка ночами.
Ліза згадала, як він під ранок, лягаючи спати, цілував її, сонну, в маківку, й злякалася, що більше цього нічого не буде через її дурну звичку все планувати.
Відійшовши від вікна, вона відкрила ноутбук і застукала по клавішах…
Макс повернувся під ранок. Ліза не спала.
Вона мовчки зустріла його в передпокої, але за її поглядом він зрозумів, що вона хоче в нього спитати.
— Ні, я тобі не зраджував. Просто мені потрібен був час подумати, — знімаючи взуття, відповів він їй на німе запитання, дивлячись в очі.
— А я купила нам квитки на потяг до Карпат. Там синоптики обіцяють гарну погоду, — Ліза зробила вигляд, що не сумнівалася в ньому, але було видно, як радісно заблищали її очі.
— Ну от, а я, чесно кажучи, всю дорогу готувався до розмови на кшталт: «ми більше не можемо так жити», – полегшено видихнув Макс.
— А я боялася, що ти більше не прийдеш, — почервоніла Ліза й опустила голову.
— І все одно купила квитки? — здивовано розсміявся чоловік.
Вона кивнула. А він обійняв її й шепнув на вухо:
— Але тепер, коли у нас є план, я постараюся його не зіпсувати. Хоча гарантій ніяких.
— Якщо ти не даси мені гарантій, то наступного разу я поїду одна.
Максим не відповів. Він міцніше обійняв дружину й подумав, що пора трохи зменшити оберти.
Якщо він хоче зберегти сім’ю, то не варто боротися одне з одним. Треба жити в мирі та злагоді. Йти на компроміс. І поки не все втрачено, треба старатися.
Заради них.
Заради їхнього майбутнього.
