Щоразу приходячи до мами в гості, Семен вислуховував критику його цивільної дружини Оксани.
— Ох, ну не розумію я, що ти в ній знайшов? Худа, шкіра бліда, фу. Така й онуків від такої не дочекаєшься, стегна он які малі! І на твоїй шиї висить, зарплатня в неї мізерна, ще й жебракам допомагає, добренька, типу. Знаємо ми таких панянок.
Одружуватися не здумай хоч. Я й допомагати тобі не хочу через неї. Тобто гроші від продажу бабусиної хати й машини батька. Якраз на квартиру вистачило б. Але ні, живи на орендованій, поки не порозумнішаєш.
От як знайдеш пристойну жінку, не бідну, освічену, з міцною фігурою, щоб легко народила, так і заспокоюся я. А з цією замухришкою справ не буде.
— Мамо, мені неприємно слухати такі слова про мою Оксану. Негарно це. Ти знецінюєш мій вибір.
— А ти матір зовсім не слухаєш! У мене життєвий досвід! Я тебе краще за всіх знаю, і мені видніше, з ким ти будеш щасливий! — прокричала Ірина Сергіївна.
— До речі, я їду на дачу на тиждень, візьми ключ, квіти поливай, приходь.
Семен пішов, голосно грюкнувши дверима.
— Ну от чому він такий упертий? Зациклився на цій дівчинці, ніби інших немає. Єдиний син, так хочеться, щоб він не помилився у виборі дружини…
Ірина Сергіївна згадала, як її прийняла майбутня свекруха — з радістю і повагою. І це зрозуміло, розумна, вродлива, з гарної родини, таку невістку, як вона, гріх було не прийняти.
Не те, що ця Оксана. З якогось забутого села приїхала, закохала в себе Семена, і думає, одружиться з нею. Але ні, Ірина Сергіївна не полюбить її ніколи, нехай навіть не сподівається! Через тиждень Ірина Сергіївна повернулася з дачі. Відчинила квартиру і почула голоси на кухні.
— Наталко, наливай, не скупися! — пролунав голос Семена.
Так, що там відбувається? Яка ще Наталка?
— Доброго дня. Синку, що тут відбувається? — Ірина Сергіївна зайшла на кухню.
Семен сидів за столом із якоюсь жінкою, імовірно, Наталкою. Пом’яте обличчя, скуйовджене волосся, запрана майка з написами.
— О, матусю, привіт! Не думав, що ти сьогодні приїдеш. Знайомся, це Наталка. Моя споріднена душа.
— Хм… Де ти її знайшов, Семене? — закотивши очі, запитала Ірина Сергіївна.
— Та познайомилися з нею випадково. У неї тут кіоск свій “Хміль”, недалеко від будинку, де я живу. Я пляшку купував, розговорилися. Знаєш, вона дуже розумна і начитана, Тараса Шевченка цитує. Ну, Наталю, давай…
Наталя встала з-за столу, відкашлялася і гучним голосом заговорила :
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
— Досить! Це що за цирк на дроті? Цей вірш у школі вчать, його діти навіть знають!
— Вітаю, Ірино. Це я з сином вчила, і запам’ятала. Пам’ять дивовижна в мене! Я ще Марію Ремарку читала, хороша письменниця була.
— Мамо, у Наталки два сини вже є, ось тобі й онуки. Ще й доньку плануємо, глянь, які в неї стегна широкі! Покажи. Не те, що в Оксанки!
Наталя встала посеред кухні, задерла майку і покрутилася.
— Я дітей, взагалі люблю! Я вам таких онуків народжу, от побачите!
— Семене, а як же Оксана? — зі здивуванням запитала Ірина Сергіївна. — І, до речі, Ремарк, це чоловік, німецький письменник.
— Ай, ти права була. З нею каші не звариш. Надто вже правильна. Шкарпетки не кидай, посуд помий, фастфуд не їж, не пий. Нудьга. Не те, що Наталя! Може тижнями підлогу не мити, і за шкарпетки не сварить.
А вже фастфуд як любить, і мене підсадила. Чебуреки, шаурма. І мозок не виносить! Золото, а не жінка. І не бідна, що важливо. Знаєш, яка в неї прибуткова справа?
Я з роботи хочу звільнитися і з нею бізнес робити. Так й на квартиру заробимо. Вона з мамою в однокімнітній квартирі поки що живе, але там тісно. Ми, напевно, до тебе переїдимо. Будеш із дітьми сидіти, поки ми будемо працювати.
Сподіваюся, вона за всіма твоїми параметрами підходить? Ірина Сергіївна присіла на стілець і схопилася за голову. Що це з Семеном? Зазвичай тихий, спокійний, а тут розбурханий якийсь, нездоровий блиск в очах, неголений, недоглянутий.
— Іриннка Сергіївно, ви не переживайте, мої сини тихі, квартиру не рознесуть вам. Я і кімнату їм пригледіла, он ту, побільше. І бабусею вас називатимуть, усе чиназес буде!
— Семене, проводжай гостю і повертайся. Розмова є. До побачення, Наталю! Сподіваюся, ми більше не побачимося!
— Та як же не побачимося, а на весілля хоч прийдете? Урочистий момент такий у сина!
— Ну, мамо, тобі не догодиш! Оксана не подобається, Наталя теж, чого тобі треба ще? Знаєш, я вже все вирішив! Наталко, ми їдемо на нову квартиру! Недорого здають, поки там поживемо, а потім, може, взагалі поїдемо звідси подалі. Почнемо життя заново!
Семен із Наталею вийшли з квартири з гордо піднятими головами. Наталя не забула покласти в пакет недопиту пластикову пляшку і шматок ковбаси зі столу і взяти з собою.
Господи, та Оксана, порівняно з цією панянкою — золото! І що вона чіплялася до неї? Чиста, охайна, завжди смачно готує, у квартирі порядок. А те, що худа — так це добре, здоровішою буде. І Ремарка точно жінкою не назве…
Треба сина рятувати від цієї Натахи. Грюкнули вхідні двері. Семен повернувся.
— Ну, як ти, мамо?
— А ти не бачиш?
— Ти рада за мене, сподіваюся? І тобі догодив, і я щасливий буду!
—Та досить нести маячню! Ти що, не бачиш, що вона за жінка? Оксана набагато краща!
— Ну, нарешті, ти зрозуміла, що Оксана дуже навіть непогана! Я кохаю її, і ми щасливі! Немає в мене ніякої Натахи, розіграв я тебе! Попросив дружину знайомого одного зіграти роль для тебе.
Скільки історій, коли мати заважала щастю дітей? Але ж у когось реально такі дружини, як Наталя, тож, погодься, Оксана ідеальний варіант.
— Фух! Слава Боже! А я вже запереживала! — з полегшенням видихнула Ірина Сергіївна.
— Знаєш що, синку, роби пропозицію Оксані спокійно, я змінила думку. І гроші дам на квартиру, щоб не поневірялися по орендованих. Вже краще нехай вона буде поруч із тобою, ніж не зрозумій хто.
— Дякую мамо, але ми самі заробимо на квартиру, а гроші залиш собі, на відпочинок з’їзди. Скоро на тебе чекають приємні клопоти. У нас буде дитина, вчора дізналися тільки!
— Ой, радість то яка, синку! Я допомагатиму, якщо Оксана не проти буде.
Через 8,5 місяців у Степана й Оксани з’явилася донька. Ірина Сергіївна обожнювала внучку.
— Мамо, ну ти задоволена тепер моїм вибором? Бачиш, як усе добре склалося в нас!
— Так, синку, я рада, що одумалася, Ремаркою клянуся!
Семен засміявся й обійняв маму. Добре, коли мир у сім’ї і всі щасливі!
Бути свекрухою непросто. І що робити, якщо наречена або дружина сина ну зовсім не подобається? Не лежить душа. А син її любить… Діліться історіями, як ви впоралися з неприязню до невістки/дружини сина?
