Діна, тільки-но переступивши поріг квартири, уважно подивилася на маму і сказала:
— Мамо, дуже скоро до мене прийде одна людина… Ти приведи себе, будь ласка, до ладу.
— Що? — у мами брови полізли на лоба. — Що це означає?
— Отож. — Діна знову оцінювально подивилася на матір. — З головою своєю щось зроби. І халатик інший одягни. Новіший.
— Діно, я тебе не дуже розумію… — сказала мама.
— Чоловік прийде, — спокійно відповіла дочка.
— З якою метою? — Мати здивувалася ще більше.
— Зі звичайною… — Діна неквапом підійшла до дзеркала і стала уважно розглядати своє відображення. — Напевно, пропозицію мені робитиме…
— Що? — У мами від слів дочки здригнулися коліна, але вона встояла. — Як, пропозиція? Що означає пропозиція?
— Мамо, припини знову ставити дурні запитання? Ти що, не знаєш, що означає робити дівчині пропозицію? Мені вже недавно робили пропозицію.
— Діно припини! — з жахом вигукнула мати. — Я тобі ще раз говорю — тобі рано про це думати!
— Мамо, мені вже двадцять один.
— Тому я й говорю — рано! Потрібно спочатку тобі подорослішати, а потім виходити заміж. І виходити за дорослого чоловіка. Не за цих твоїх Вадиків, підлітків, які нічого не можуть. Вони ж без освіти та без грошей!
— Мамо, я все знаю, — твердо сказала Діна. — Цього разу буде так, як ти хочеш.
— Що означає, як я хочу? — здивувалася мама. — Скільки йому років? Двадцять? Чи двадцять п’ять? Скільки?
— П’ятдесят, — спокійно відповіла дочка.
— Скільки-скільки? — У мами знову здригнулися коліна.
— П’ятдесят, — повторила Діна. — Я ж говорю, я твій смак знаю. І всі твої слова вивчила напам’ять. Тому я обрала такого чоловіка, який тобі точно сподобається.
— Що ти кажеш, доню? — голос у мами змінився і став зляканим. — Хіба ти для мене вибираєш чоловіка?
— Виходить, що тобі, — погодилася дочка. — А що тут такого, мамо? Ти ж, насправді, маєш рацію. Головне в чоловікові, щоб він був цілком зрілим чоловіком. І щоб людиною був гарною. А він у мене гарний.
— Який же він гарний? — Простогнала мама. — Він же старий.
— Мамо, він не старий, він досвідчений. — Діна посміхнулася. — Він дуже досвідчений.
— А звідки ти знаєш?
— А ти знаєш, скільки в нього було дружин?
— Скільки?
— Чотири.
— Чотири? – У мами запаморочилося в голові.
— Ага. Чотири. Я буду п’ята дружина. Ось.
— Господи. — Мама, таки, не витримала, і знесилено опустилася на стілець. — П’ята дружина… Ти збожеволіла… І, головне, ти так спокійно про це говориш…
— А що мені, чи приховувати? Все одно ти дізнаєшся. Зате в нього є і гроші, і статус, і все, що ти хочеш.
— Та до чого тут я? — благаючим голосом спитала мама. — Тобі ж із ним жити, а не мені.
— А чого ти переживаєш? — Діна знизала плечима. — Він цілком нормальний. Маленького зросту, лисий. І головне, вміє у житті добиватися всього, чого захоче. Він мені сказав, що якщо ти будеш чинити опір нашому союзу, то це його ще більше роздратує.
— Уявляю жінку… — Мама обхопила голову руками. — Впав на мою голову.
— А ще він сказав, що на Фантомаса характером схожий. Але я не знаю, хто це такий.
— Боже… — простогнала мама. — Фантомасу нам не вистачало. Інших женихів, чи що, на світі мало?
— Ну, мам, ти ж сама винна, — тяжко зітхнула раптом Діна. — Ти ж сама прогнала мого Вадика, коли він прийшов просити в тебе мої руки. А мені заміж хочеться.
— Навіщо? — у безсиллі вигукнула мама. — Ну, навіщо тобі зараз заміж?
— Не знаю, — знизала плечима донька. — Хочеться і все. Може я раніше подорослішала, і нічого вдіяти з собою не можу? Мені хочеться мати свою сім’ю, дітей.
— І Фантомаса під боком, так?! Фантомас — це ж бандит!
— Ну й добре. Стерпиться — злюбиться.
— А Вадика свого, ти що, вже розлюбила? — спитала раптом обережно мама.
— Ні, не розлюбила, — знову сумно зітхнула Діна. — Але, мабуть, Вадик сам мене розлюбив. На тебе образився і розлюбив. А Фантомасу, йому ніякі перешкоди не страшні.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Мама здригнулася і злякано подивилася на дочку.
— Він?
— Він, — кивнула Діна. — Піду, відчиню.
Дочка пішла до дверей, у передпокої зашаркали чужі ноги, і потім у кімнату з букетом квітів з’явився… молоденький Вадик.
Мама радісно схопилася і, раптом, обійняла його.
— Вадику! – закричала вона. — Діно, це ж Вадик прийшов! А я тобі казала! Я знала, що він повернеться!
Діна тим часом беззвучно сміялася в передпокої…
