— Мамо, – відповів син. – Розлучатися я не збираюся, якщо Ніна сама цю розмову не почне. Коханка? Ну ні, у мене не одна жінка є на стороні. Ну ось такий я, у батька, так. Якщо ти, звісно, хочеш, щоб ми з дружиною розлучилися, то давай, відкривай Ніні очі. Мене моя дружина і моє сімейне життя цілком влаштовують. І гуляю я без шкоди для дружини, їй усього вистачає, навіть із надлишком. А мені – ні, тож це моє життя і моя справа, домовилися

— Хорошою ти не будеш ніколи, як би зараз події не розвивалися, – каже у відповідь на переживання Лілії Миколаївни подруга. – Із сином говорила? Говорила, решта – їхня справа.

— Говорила, а що толку? Син сказав, що це його справа, а на Ніну дивлюся – вона наче нічого й не помічає. Син узагалі сказав, що розлучатися не збирається, але й походи свої наліво припиняти не має наміру, мовляв, якщо Ніна не дізнається, скандалу не влаштує і не подасть на розлучення, то так він і буде далі жити.

— Звісно, але ж це не може тривати вічно… – вважає подруга. – І розлучення можливе, і не виключено, що все життя так і проживуть. Ніна? Ніна, можливо, все прекрасно знає, не зовсім же вона дурочка блаженна. Але є такі жінки, їм головне, щоб чоловік у сім’ї залишався, дітей виховувати і забезпечувати допомагав, а далі – трава не рости.

Син Лілії Миколаївни одружився 12 років тому. Зараз чоловікові 38 років. У нього трикімнатна квартира, що дісталася у спадок від бабусі з боку батька. Із чоловіком Лілія Миколаївна була давно розлучена, зараз його вже немає, як і колишньої свекрухи. Розлучалася з єдиної причини – зрад. Та не зради, а саме так, у множині.

— Жінок у нього було, як виявилося, багато. Я дізналася про одну історію, влаштувала скандал, у відповідь почула, що в нього такий темперамент, мовляв, хочеш, терпи. Не хочеш, розбіжимося. Зрозуміло, таке терпіти мені не треба було. Пішла до матері, так і залишилася в її квартирі. Маму, звісно, моє розлучення сильно підкосило, переживала сильно, так і пішла через півтора року всього, – згадує жінка.

Після подачі документів на розлучення з чоловіком, на Лілію Миколаївну як з рогу достатку посипалися новини про те, з ким, коли і як довго їй зраджував чоловік. Раніше чомусь мовчали і подруги, і колеги (вони з колишнім працювали разом до розлучення, потім чоловік знайшов нове місце).

— До цього всі мовчали, а потім прорвало, адже ми все одно розлучаємося, стали мені розповідати, за голову схопилася: добре ще, що обійшлося без зарази. Ну і в принципі, жінки були не зовсім уже пропащі, а там – хто знає. Але приємного мало, дізнаватися ось так, що тебе обманювали кілька років. І головне, свекруха теж знала про інтриги сина на стороні. Знала і мовчала. Робила вигляд і вона, і мої подруги, що так за мене раді, просто зразкова сім’я в мене з чоловіком, – хитає Лілія Миколаївна головою.

А зараз тим самим займається її власний син – обманює дружину. Мабуть, темпераментом пішов у батька. А вона, мати і свекруха, мовчить і робить вигляд, що задоволена сімейним життям сина і невістки Ніни.

Дружина в сина цілком хороша, добра, домовита, спокійна. Двоє дітей ростуть у сім’ї, синові 8 років і доньці 5. Ніна вся в дітях, працює недалеко від дому, отримує невелику зарплату, зате діти повністю на ній. І дім. Невістка чудово готує, у домі в неї завжди чисто, в гості свекруха кличе постійно. Не з дітьми посидіти, а так – на пиріг у вихідний.

Щоправда, Ніна не яскрава, звичайна жінка, косметикою майже не користується, модно одягатися не прагне – аби все було на ній чисте й зручне. Власне, вона і в дівках такою була, до весілля з сином: спокійна, сіра мишка.

— Зате в неї характер чудовий, – пояснив матері тоді свій вибір син. – Саме те, щоб у дружини брати.

До цього в сина Лілії Миколаївни були дівчата, з двома він навіть познайомив маму, від Ніни вони разюче відрізнялися: мали зухвалий вигляд, одягалися модно, вели себе сміливо. Але жодна з них до РАЦСу молодого чоловіка не довела.

— Живе твій син за приказкою: одних мужики люблять, а на інших одружуються, – вважає подруга. – Ну ось так, дружина – це надійний тил, мати чудова, господиня вміла. А для тіла і душі – інші є.

Про те, що син від дружини гуляє, Лілія Миколаївна довідалася майже рік тому, суто випадково, побачила сина з однією дівчиною, більше схожою на тих, що в нього були колись. Розхвилювалася: шкода і Ніну, і онуків, наважилася з сином поговорити.

— Як ти міг! Завів коханку. Ти розлучатися чи що зібрався? Так, спочатку розлучися, а потім заводь нові стосунки з жінкою. Так не можна! Непорядно, батька свого забув?

— Мамо, – відповів син. – Розлучатися я не збираюся, якщо Ніна сама цю розмову не почне. Коханка? Ну ні, у мене не одна жінка є на стороні. Ну ось такий я, у батька, так. Якщо ти, звісно, хочеш, щоб ми з дружиною розлучилися, то давай, відкривай Ніні очі. Мене моя дружина і моє сімейне життя цілком влаштовують. І гуляю я без шкоди для дружини, їй усього вистачає, навіть із надлишком. А мені – ні, тож це моє життя і моя справа, домовилися?

Відкривати правду невістці Лілія Миколаївна не поспішила. Син непогано заробляє, її онуки і невістка всім забезпечені. А після розлучення як? У невістки немає свого житла, піти вона буде змушена до матері, яка живе в далекому в Житомирській області. Та й не особливо вона свасі потрібна, та живе, і завжди жила, своїм життям.

— І чи буде онукам краще від розлучення – дуже сумніваюся, – каже мама любителя сходити наліво. – У них зараз свої кімнати, мама й тато, ні в чому потреби не знають. А потім? Тулитися разом із матір’ю в одній кімнаті в другої бабусі? Жити на аліменти? А з’явиться у сина вульгарна мадам, охомутає його і що? Буде бачитися з дітьми раз на півроку, платити по мінімуму? І я онуків бачитиму не частіше. Та й Ніну шкода, де вона нового чоловіка знайде, на двох-то дітей. Загалом, вирішила я мовчати. І мовчу. І не схоже, що невістці чуйка говорить щось, живе собі, не здогадується…

— Так чого ти страждаєш? – не розуміє подруга. – Раз іти невістці нікуди, то вона й дізнається, а мовчатиме. Ну або не мовчатиме, але твоя справа – сторона в цьому питанні. Буде як буде. Рот відкриєш і станеш усьому причиною.

— Ти пам’ятаєш, як я свою свекруху ненавиділа? – запитує Лілія Миколаївна приятельку. – Ну так, своєрідна вона була жінка, особливими подругами ми й не були. Але ж вона залишила спадок моєму синові! А я двох слів їй після розлучення не сказав, при одній згадці її мене трясло. А чому? Саме тому, що вона про гульки сина все знала, сама зізналася, що була в курсі, але мовчала, вважаючи це все нашою внутрішньосімейною справою. А тепер що ж? Я поводжуся точно так само, як і вона чи що?

Лілія Миколаївна в розпачі, вона не знає як правильно поступити. Адже жити з такою “правдою” дуже тяжко.