— Мій чоловік Михайло, – розповідає Римма, – молодша дитина у свекрухи, є ще сестра Марія, з її батьком Антоніна Андріївна розлучилася, коли Марійці було лише 4 роки. І через рік вступила в новий шлюб.
Батько Михайла дитину Антоніни Андріївни від першого шлюбу прийняв, різниця між дітьми 6 років, якщо щось купувалося одному, то одночасно обновку отримував і інший. Навіть на дні іменин одного з дітей, подарунки отримували обидва: і брат, і сестра.
— Марійка, звісно, ревнувала, – визнає сама Антоніна Андріївна, – але не більше, ніж старша дитина ревнує батьків до молодшої, навіть якщо вони рідні. Ми з чоловіком, Михайловим батьком завжди намагалися зробити так, щоб донька відчувала себе обділеною. І намагатимемося робити це й надалі.
Останнє речення Антоніна Андріївна вимовляє з особливим натиском, підкреслюючи його значущість. Чому? Та тому що не так давно все в родині змінилося.
— Коли Марійці виповнилося 20 років, – продовжує розповідь Римма, – з’явився в її житті рідний тато. Точніше він аліменти завжди платив, але особисто брати участь у житті доньки не особливо прагнув.
У чоловіка так і не було більше дітей, з другою дружиною він теж розлучився, виїжджав працювати за кордон, а тепер його знайомий повідомляв Марії, що батька більше немає, а вона – єдина спадкоємиця двокімнатної квартири, що належала батькам тата, її бабусі й дідусеві.
Засмутилася від новини про втрату Марійка не сильно: все ж таки по суті рідного свого батька вона геть не знала, а от звістка про спадок її обрадувала.
— Я буду там жити, – заявила батькам Марія, на той час ще студентка, – хочу незалежності, я вже доросла.
Мама і вітчим марно намагалися її переконати, побоюючись того, що занадто «самостійна» дівчина може начудити і наробити дурниць.
— Ну в принципі, так і сталося, – розповідає Римма, – за півроку Марійка вирушила до РАЦСу з незрозумілим суб’єктом, років на 10 старшим за неї, через те, що носила дитину під серцем.
Втім, спокійно Марія прожила зі своїм чоловіком 10 років, ростили сина. За цей час встиг створити сім’ю її молодший брат.
— Ми 2 роки як одружилися, – каже Римма, – житло винаймаємо, збираємо гроші на перший внесок на однокімнатну квартиру, принаймні, хотіли на однокімнатну квартиру, а вже тепер і не знаю.
— Беріть однокімнатну. Як у вас діти з’являться, – сказала Антоніна Андріївна, – ми з вами поміняємося, ми з батьком підемо в маленьку квартирку, а вам нашу звільнимо.
Квартира, в якій жили батьки Михайла, належала його батькові. І таке рішення було б більш ніж справедливим: Марії квартиру залишив її батько, а Михайлу залишить його батько. І нещодавно Римма дізналася, що незабаром вона стане мамою. І майже одразу ж стало відомо, що Марія залишилася без житла.
— Марійка вирішила стати бізнесвумен, – каже Римма, – потрібен був кредит, вона і підписалася на авантюру за порадою чоловіка: взяти в борг у «авторитетних»людей.
Це, виявляється, було ще 4 роки тому. Батьки нічого про це не знали. Бізнес очікувано прогорів, чоловік Марії ховається від боргів десь у далеких родичів, квартиру довелося переписати на кредиторів, а Марійка з сином повернулася до мами.
— Що ж ми тепер рідну доньку з дому виставимо? – голосить Антоніна Андріївна, – Ми ж тепер усі тут живемо, і онук без житла залишився, доня із сином тут прописані.
— Мало того, що з двокімнатною квартирою вийшов облом, – обурюється Римма, – так ще свекруха вимагає від чоловіка, щоб він переписав свою квартиру на обох дітей навпіл: і на свого сина, і на Марію.
— Бо якщо щось трапиться з чоловіком, – пояснює Антоніна Андріївна, – на вулиці опинюся я, моя донька і мій онук.
А батько Михайла цього робити категорично не хоче, пояснюючи, що Марія вже отримала спадок від свого батька і благополучно ним розпорядилася.
— А вже як розпоряджатися , – каже чоловік, – це її справа. З нами вона не радилася. А я маю повне право залишити спадок своїй дитині, і він не повинен зменшуватися від того, що його сестриця вчинила дуже нерозумно.
Нещодавно вітчим подав на розлучення з дружиною, щоб у разі чого, дружина не змогла претендувати на половину його спадщини: мовляв, жити будемо, як жили, а після мене все відійде рідному синові.
— Тепер свекруха бігає до нас, – каже Римма, – просить, щоб вплинули на її чоловіка, Михайлиного батька. На майбутнє бігає, адже свекор не збирається дарувати квартиру синові, він хоче, щоб вона дісталася йому за заповітом. Та що ви, свекор здоровий абсолютно. Тож метання Антоніни Андріївни виглядають більш ніж дивно.
— Ви ж усе одно будете брати іпотеку, – каже свекруха синові, – а в моєї Марійки нічогошеньки немає. Ти маєш вчинити, як брат, поділити спадщину. Марійка й так знедолена, без батька росла.
— Мама, – каже чоловік Римми, – яка спадщина? Мій батько живий, що ти заладила, вас ніхто не жене, своє рішення він пояснив. Марія не була б знедоленою, якби головою думала, вона здатна промотати і цю квартиру, врешті-решт, у неї ще й чоловік є, нехай він і думає разом із сестрою, де житиме їхня дитина, вони теж можуть узяти іпотеку.
Ось така в сім’ї складна ситуація. Усі на взводі: Михайло, його дружина яка при надії, батьки, сестра, яка побоюється тепер, що залишиться без свого кута. І хто правий, як вважаєте?
