Зі своїм чоловіком я знайома вже майже десять років, 3 роки з яких ми одружені. Мені 31 рік, чоловікові 30 років.
Відносини у нас відмінні, ми добре розуміємо одне одного, але не у всьому, звісно, і не завжди. Напевно, як і у всіх сім’ях, у нас є розбіжності, про які я б хотіла розповісти в цій сповіді.
Справа в тому, що мій чоловік зовсім не думає про майбутнє. Не дивлячись на те, що у нього хороша робота з непоганим заробітком, він не прагне відкладати гроші, не хоче купувати надійні дорогі речі.
І моя спроба переконати його призвела до несподіваних наслідків. Ми живемо в столиці, але поки що у нас немає свого житла – винаймаємо двокімнатну квартиру, що для нас двох начебто достатньо.
Але мені хотілося б подумати про майбутнє, про те, де житимуть наші діти (про дітей чоловік поки і чути нічого не хоче, що мене теж дуже засмучує). Мені здається, що саме час взяти кредит на житло та поступово виплачувати.
Нехай нам доведеться суттєво скоротити свої витрати, але ж інші сім’ї якось живуть та справляються? У будь-якому випадку, власна квартира – це важливо для сім’ї, це показник статусу та впевненість у завтрашньому дні.
Але коли я спробувала обговорити це з чоловіком, він підняв мене на сміх. Сказав, що «не хоче уподібнюватися міщанам з їхніми інтересами», не хоче все життя щось накопичувати і в усьому собі відмовляти.
Що купувати квартиру – це безглуздо і несучасно, набагато зручніше та логічніше її знімати та переїжджати ближче до місця роботи у разі потреби. Ми не посварилися, але я зрозуміла, що переконати його (принаймні поки що) мені не вдасться.
Можливо, мені просто потрібна мета і купівля квартири може стати нею. Мене не тішать вечері в ресторані, гарні букети та подарунки чоловіка, оскільки на все це йдуть гроші.
Не чиїсь абстрактні гроші, а наш із ним сімейний бюджет. Гарне життя без планів на майбутнє і без будь-якої зрозумілої мети мені вже давно набридло.
Я доросла жінка, хочу нормальну сім’ю з нормальними сімейними цінностями та звичайними для людей нашого віку та кола турботами. Але мій чоловік все ніяк не награється і не візьметься за розум.
Оскільки у мене робота не така хороша, як у нього, я не можу наполягати та розпоряджатися сімейним бюджетом особисто. Та він і не дозволить – мій чоловік не з тих людей, які віддають усі гроші дружинам та знімають із себе відповідальність за домашнє господарство.
Це мені в ньому подобається, але іноді так хочеться стабільності, хочеться свою квартиру, своє затишне сімейне гніздечко. Невже я хочу забагато?
