Мене звати Вероніка. Мені 21 рік. Я народилася і виросла у невеликому місті обласного підпорядкування. Після закінчення школи поїхала до обласного центру вступати до університету.
Мрія в мене була стати перекладачкою. Вступила легко, відразу потоваришувала з Оленою. Після першого курсу поїхали відпочивати, потоваришували ще міцніше.
Стала частою гостею у неї вдома, познайомилась із її батьками. Мама Людмила Сергіївна, домогосподарка, батько Артур Вікторович, солідний бізнесмен середнього класу. Обом трохи понад сорок років.
Мене почали запрошувати на сімейні свята та виїзди на дачу, і що більше я була в них, то частіше я ловила на собі зацікавлені погляди її тата. То він ненароком покладе руку мені на коліно, то ще щось.
Але я вирішила не звертати увагу на це — мало що мені привиділося. У тому грудні я дуже захворіла, тому не встигла належним чином підготуватися до сесії та завалила англійську.
Перездачу поставили на 5 січня. Оленка поїхала разом з мамою до двоюрідної тітки в інше місто, ми часто з нею зідзвонювалися. І тут я згадала, що мені потрібний підручник, який я колись давала Олені.
Подзвонила їй, а вона сказала, що проблеми немає, я татові подзвоню, підійдеш, забереш. Я прийшла за словником, довго шукала його в кімнаті Олени, потім знайшла, подякувала і хотіла піти, але двері мені перегородив Артур.
Він обійняв мене і почав щось шепотіти, вже не пам’ятаю що. Він був настирливий і сильний, у голові помутніло, і я здалася.
Наша перша близькість сталася на дивані Олени. Наступного ранку, я зрозуміла що наробила. Боже, як мені було соромно.
Я встала, швидко зібрала одяг і хотіла піти, але Артур не дав мені цього зробити. Наступні 4 дні ми були разом, тоді я зрозуміла, що він це саме той чоловік, якого я чекала і шукала.
Увечері Артуру зателефонували, і він сказав, що приїжджає дружина та донька. Нам треба було розлучатися, але так не хотілося, хотілося просто обійняти його і більше не відпускати.
Через 2 години я вже їхала на таксі до гуртожитку, через тиждень ми зустрілися знову вже у квартирі, яку Артур винайняв для мене, і вона ж стала для нас єдиним острівцем усамітнення.
З Оленою спочатку було спілкуватися складно, точніше мені складно було дивитися їй в очі, але потім все стало нормально. Олена знає, що в мене є чоловік, як і будь-яка подруга, вона цікавиться та дає поради.
З Артуром ми разом уже 3 роки. Його донька і дружина вже пів року знають, що в нього з’явилася молода пасія, але ще не знають, хто це. Та їм не дуже хочеться знати.
Олена мені сказала, що Артур від них ніколи не піде, адже бізнес і все, що в нього є, записаний на дружину та Олену, а залишатися на старості років без нічого він не захоче.
Начебто всі щасливі, але є одне “але”, я дізналася, що чекаю дитину, термін 8 тижнів. Артур ще не знає, і не знаю, чи говорити йому, чи ні?
Оленка дізналася суто випадково, радить залишати дитину, а сьогодні сказала, що заради дитини, може, і мій чоловік із сім’ї піде. А я сиджу і думаю: «Ех, Оленко, якби ти знала, що ти радиш!».
Думати довго у мене немає часу, адже залишилося 4 тижні, щоб вирішити, бути дитині чи ні. Мені потрібно вирішити, хто мені важливіший, найкраща подруга чи коханий чоловік?
