Поки зустрічалася з колишнім чоловіком, не помічала чи не хотіла помічати його жадібність і дріб’язковість. Про жодні кафе, а тим більше ресторани навіть не йшлося.
На день народження одна троянда, та й та не свіжа, щоб дешевше, а навіщо, все одно через день зав’яне, тільки дарма витрачені гроші. Коли бачив, що я незадоволена, казав, що коли одружимося, тоді й зекономлені гроші стануть у нагоді.
Мені б бігти від нього якнайдалі, але я погодилася вийти за нього заміж. Після скромного весілля почали жити з його батьками, і тут я зрозуміла, що у них така економія в сім’ї вважається не лише нормою, а й розумним плануванням.
Меблі старі, ще з радянських часів, але міняти і робити ремонт дорого, як сказала свекруха. Те, що потрібно давно викинути і забути, у них сто разів відремонтовано та скручено скотчем, їжа теж найдешевша.
Я довго не могла звикнути, а робити зауваження не наважувалася, доки не дізналася, що чекаю дитину. Всі спочатку зраділи, що буде онук, але потім коли треба було купувати вітаміни, а потім і деякий одяг.
Потім почалося невдоволення та спогади свекрухи, що коли вона була в положенні з нею ніхто не няньчився, посуд за неї не мив і чоботи їй не шнурував. Вона й сама все робила і нічого не вимагала, не те, що я.
Чоловік і мене підтримував, але разом з тим намагався так само, як і завжди заощадити. Тепер він це виправдовував тим, що коли з’явиться дитина, скільки всього буде потрібно.
Але я боюся, що для дитини також доведеться випрошувати гроші на все. Мама вже не проти того, щоб я повернулася додому.
Та мені й самій все це набридло, не можу зрозуміти, що в них за жадібність така, що вразила всю родину, як вірус. Я не хочу, щоб моя дитина жила в такій родині.
