Мені не подобається жити з його батьками, на чому він наполягає, хоч у мене є своя квартира, він хоче переїхати до мене, оскільки тоді йому довго добиратися до роботи

Все почалося приблизно рік тому. Я жила з людиною, яка мене не поважала, він міг накричати і образити ні з того ні з сього. Потім я познайомилася з чудовим чоловіком, який обігрів мою зневірену душу.

Він старший за мене на 15 років, але мені з ним дуже комфортно. Довгий час ми були друзями, потім він допоміг мені вигнати мого хлопця і поступово займав його місце.

Жодної близькості у нас не було, просто дружба. Все було б гарно, але ми не могли бути в нормальних відносинах, оскільки він не міг приділяти мені багато часу. Не раз казав, що нам не судилося бути разом – він був одружений і не хотів кидати свою сім’ю.

Не дивлячись на те, що у нього з дружиною стосунки давно стали формальними, кидати налагоджений побут та залишати дітей він не наважувався. І я його у глибині душі чудово розуміла, тому й не наполягала.

Ішов час. Я познайомилася з іншим хлопцем досить жорстким за характером.

Спочатку я його боялася, а потім якось ми звикли одне до одного і за півроку стали жити разом. Але все ускладнюється тим, що мій друг, який старший, мене освідчився в коханні.

А одного дня ми відзначали мій диплом, обидва трохи випили і несподівано опинилися в одному ліжку. У плані близькості він чудовий, мені з ним дуже подобається, але тепер він думає, що я чекаю від нього дитину, хоча це не так (десь через півтора тижні після близькості мені було погано, а він із цього зробив неправильні) висновки).

Прояснити ситуацію мені не вистачає духу. Мені подобається і мій нинішній хлопець, він добрий, хоч і впертий.

Єдине, що мені не подобається – жити з його батьками, на чому він наполягає, хоч у мене є своя квартира. Він хоче переїхати до мене, оскільки тоді йому довго добиратися до роботи.

Я так заплуталася, що не розумію, що мені робити. І до старшого тягне, і розумію, що треба зав’язувати, інакше втрачу того, з ким зараз.

І в той же час мене дратує ситуація у нас вдома. Його батьки – милі люди, але їхня невгамовна турбота про нас дістала.

Не можу їм пояснити найпростіші та очевидні для мене речі, наприклад, що я після 9 вечора не їм і що до моєї кішки лізти не треба, я сама все приберу. Тому пропадаю цілодобово на роботі і живу в постійній напрузі.

Все це мені дуже набридло. Але вирішити всі проблеми разом у мене не вистачає сили волі.

You cannot copy content of this page