Іноді я думаю, чому одних люблять, а інші, проживши життя, так і не відчули, як це бути коханим. Мені шкода мою маму, яка за все життя так і не відчула до себе того ставлення, яке виявляє чоловік, який кохає, — ласку, турботу, повагу, увагу. Без принижень та образ, без скандалів та криків.
І, оглядаючись на своє життя, я думаю, чому мені стільки разів щастило зустріти добрих чоловіків, а деяким не щастить жодного разу? Жодного поганого слова, жодного моменту, коли б я відчула, що мене використовують, не поважають чи ображають.
Навіть у момент розставання зі мною були чесні, максимально коректні та небайдужі. Навіть після розставання я відчуваю величезну подяку за те, що ці чоловіки були в моєму житті.
Виховані, розумні, поважають, уміють слухати і чудові коханці. Наші дороги розходилися з різних причин, але вже заміжня я замислююся, чому мені так пощастило тричі зустріти гідних чоловіків і на четвертий зустріти свою людину, а такі прекрасні люди, як моя мама, деякі з моїх подруг, так і не були коханими.
Коли я читаю чергову сповідь, якщо чоловік ображає – значить, кохає, я взагалі не розумію «як це, а таке хіба буває? Легко вірити в кохання, коли чоловік найкраща людина у світі вже 13 років, і це везіння чи щось інше?
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…