Я зростав у бідній родині, мої батьки постійно знаходили втіху в чарці. Батько одного разу був в такому стані, що не міг стояти на ногах і по дорозі додому звалився в озеро і втопився.
Мені тоді було 19 років. Його знайшли рибалки, була рання зима, його дістали з озера і ми близько 6 години з мамою чекали на оформлення документів.
Одразу приїхали родичі, вони ніби не казали прямо, що я винен у тому, що не стало батька, але це читалося у їхніх поглядах. Мені складно щось писати, згадуючи той період життя, але я пам’ятаю виразно, як моя сестра запитала: «Як його не стало, і де ти був?». Він потонув близько 2 години ночі, а я просто спав.
Після похорону моя тітка переконала мене поїхати до її дочки на роботу. Я погодився.
Там було незвичайно, мені казали, що люблять мене і дбали про мене. Але пізніше зрозумів, що я там зовсім не бажаний гість.
Якось увечері моя друга сестра сказала мені: «Ми тут обговорювали тебе і ми всі згодні, що ти винен у тому, що не стало батька».
Я просто промовчав. Вона на ранок нічого не пам’ятала, мабуть.
А я просто мовчав. Я того ж тижня поїхав додому і не спілкуюся з жодними родичами крім матері. Але ті слова ніяк не виходять у мене з голови.
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув порожньою…