Мій чоловік пішов, коли мені було 56 років до жінки на 20 років молодше. Зараз мені 6 роки. Звісно, боляче і прикро.
Водночас прожито 30 років. Пережили дуже багато. Своєї провини від його відходу не відчуваю.
Перші 4 роки було дуже тяжко. З боку легко говорити, а насправді у глибині душі постійний біль, нескінченні безсонні ночі.
Схудла на 10 кг. Якщо врахувати, що було 60 кг, стала 50 кг! Чи варто мої переживання та муки себе самій?
Звичайно, ні. Лише час лікує усі душевні рани. Зараз я дочка також одна, ні чоловіка, ні дітей.
Мабуть карма якась у нас із нею. Жила у цивільному шлюбі, сподівалася, що хлопець запропонує вийти заміж, але він зустрів іншу і незабаром одружився.
Дочка живе окремо, із батьком не спілкується. Пройшло 6 років з моменту розлучення.
Я працюю. Катаюсь на лижах, відвідую лазню, ходжу зі скандинавськими ціпками.
Буває самотньо. Але так живе дуже багато жінок. Треба радіти з того, що маєш!
Поділилася своєю історією, щоб розказати, можливо таким, як і я, що життя на цьому не закінчується. Звісно дуже неприємно, але все можна пережити.
