Мій коханий чоловік надто багато уваги приділяє дітям від першого шлюбу. Я люблю чоловіка із двома дітьми від попереднього шлюбу. Дуже хочемо спільної дитини, але поки що не одружилися.
Діти у нього чудові, розумні та талановиті, але зі мною він їх ще так і не познайомив. Я поспішила йому сказати, що буду рада, якщо наша з ним сім’я матиме на увазі і його дітей також. А тепер кожна його розповідь про його дітей мені діє на нерви.
Він багато часу з ними проводить, ніколи їм не відмовляє. Усі покупки аж до предметів інтимної гігієни здійснюються разом із татом. Мені це здається, м’яко кажучи, недоречним. Я ще мала дурість давати йому добрі поради щодо його дітей.
Він мені багато разів уже сказав з вдячністю «як же ти мала рацію тоді, добре, що тебе послухав». І тут потік інформації про його дітей лише посилився. Я не розумію, що ж там їхня мама робить, якщо тато щодня кілька годин їм приділяє. І ось виходить, що я ж від початку знала про його дітей, він мене не обманював, але не була я готова до такої інтервенції. Мене тепер будь-яка згадка про дітей дратує. Боюся йому сказати, щоб позбавив мене цієї інформації.
Але це перебір якийсь, що дівчатка кілька днів на тиждень у нього ночують. Але коли ми з ним разом, то сам він із задоволенням тусується у моїй квартирі, де чистота-краса та смачна вечеря. Я до нього не приїжджаю.
Розумію, що діти ні в чому не винні і я маю його підтримати. Намагаюся абстрагуватись і просто слухаю його розповіді як передачу у телевізорі. Намагаюся не вмикатися і не коментувати. Але в результаті віч-на-віч із собою тільки ще більше себе накручую. Ох, скажіть і мені щось мудре, немає вже сил. Може, я просто дурна і чогось не бачу чи не хочу бачити?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…