Не знаю, як це правильно назвати свою історію, сповідь, просто бажання виговоритися чи прохання про допомогу, вирішувати вам. Я заміжня з прекрасною людиною, кохаю, кохана і дуже щаслива. Але є одне але.
Мій чоловік сильна людина, ідеал чоловіка, але у нього було важке дитинство і юність, нещасливе дуже болюче і важке перше кохання, що переросло в перший шлюб. Ми з ним і познайомилися в період його розлучення, його дружина зрадила його, а він не пробачив.
Познайомилися випадково, а далі як у кіно: він покликав, а я добряче закохавшись, побігла за ним, розуміючи, що він для мене все. Спочатку стосунки були незрозумілі, він все ще не міг пережити розлучення і зраду колишньої дружини, всередині все ще кохав її.
Я розумію, що була для нього тоді порятунком і ліками, але кохала і не вимагала у відповідь нічого, мені вистачало і того, що він був поряд і моєї любові. Я думаю, ми обидва все розуміли, але чомусь все було так.
Він сильний і справжній чоловік, а я сіра миша, боялася прогаяти свій єдиний, нехай і примарний, але шанс на щастя. У результаті хвала небесам ми все пережили і пішли назустріч одне одному, відносини будувалися не просто нелегко, але що далі, то краще і міцніше.
Він по суті своїй одинак, він бореться до кінця, йде напролом, і ніколи не скаржиться, не ниє і не просить допомоги, найважче і найстрашніше, насамперед для нього це те, що він все переживає мовчки в собі. Він не з тих, хто буде скандалити і розносити все, ні, він промовчить, зробить висновок і одним рухом відріже все раз і на завжди, він мовчатиме переживати страждати, але все це віч-на-віч із собою, всередині себе.
У нього немає друзів, є знайомі, є друзі, партнери по роботі колеги, але немає друзів. Стати йому близькою і рідною людиною практично нездійсненне неможливе завдання, але якщо це вдалося, то він довірятиме як собі і не покине, що б не сталося.
Він вірний і відданий, для нього життя рідної, близької та коханої людини дорожче, ніж власне. І хоч як дивно в цьому й головне лихо.
Він не покаже, що його щось зачепило, але в собі переживатиме божевільну бурю і ураган болю і страждань, для нього зрада схожа на кінець, всередині нього вмирає частина його душі і серця. Усі його страждання та переживання неможливо побачити в якихось проявах, як у інших, у нього можна їх побачити лише в очах.
Незважаючи ні на те, що він дуже самотня людина, дитинство та перший шлюб наклали на його життя, душу та серце страшний відбиток, який не дає спокою і досі. Для нього самотність — це щось страшне і дуже болісне.
Дізнатися щось у нього практично неможливо, за все наше життя він жодного разу не відкривався до кінця, оскільки вважає це слабкістю, неприпустимою для чоловіка. Багато чого я дізнавалася випадково або в момент, коли біль у ньому був найгостріший, і мені якимось дивом вдавалося його розговорити.
Він чудова людина, як чоловік і батько, просто ідеал. Ми кохаємо одне одного, у нас прекрасні стосунки, але я завжди боюся побачити ті самі очі.
За всієї його сили й стійкості він не сухар, він все приймає близько до серця, щиро й жваво переживає все добре, страшно й тяжко переживає все погане. Я всіма силами всім серцем і всією душею намагаюся його відгородити своєю любов’ю від поганого, і мені виходить, я знаю.
Але ми всі просто люди, і навіть метал може втомитися, і я дуже боюся, що колись втомиться його серце. Йому лише 40 років, але він за своє життя пройшов занадто багато, а втратити його я не можу, такого більше не буде, та й мене не буде, так жити і любити я більше не зможу.
